— Так, це важливо, — кивнула вона. — Але цього замало. Ми не знаємо, хто був той другий.
Він обійшов одне з крісел.
— А ось келих. Котрийсь із них поставив його на підлогу біля себе.
— А коло другого є? — квапливо спитала вона.
Він обійшов друге крісло, подивився вниз.
— Ні.
Вона зітхнула з полегкістю.
— Атож, розмовляли вони не як друзі. Я навіть почала хвилюватися… До того ж це означає, що Грейвз сидів отут, де стоїть порожній келих. Він господар. Собі він налив, а гостеві ні. Чи, може, запропонував, але той був сердитий на нього і відмовився.
— Цілком імовірно. Певне, ви маєте рацію. Коли господар не радий гостеві, то не буде його частувати. Отже, з цього боку сидів Грейвз. І він був спокійний.
— Нам однаково, де він сидів, — з досадою промовила вона. — З ким він сидів — оце важливо.
— Заждіть-но хвилинку!
Він швидко засунув руку між бильцем та подушкою крісла, в котрому, як вони гадали, сидів гість.
— Картонні сірники, відривні, — мовила вона розчаровано.
— Еге, я теж був подумав, що це щось цікавіше, — признався він. — Я помітив кінчик… Грейвз мав свої сірники, я їх знайшов у кишені. А ці, як видно, залишив той, другий. Мабуть, нервувався і стромив їх сюди…
Він одгорнув обкладку, тоді згорнув і хотів уже був кинути сірники геть, аж раптом розкрив знову. Обличчя його споважніло.
— Ідіть-но сюди, — покликав, не відводячи очей від сірників. — Ви помічаєте що-небудь?
— На обгортці — реклама жувальної гумки…
— Та ні, не на обгортці! Придивіться до самих сірників.
Вони розглядали ті сірники, немов яку дивовижу.
— Ну, тут лишилося п'ять сірників — два у першому рядку і три в другому. Він спалив більш ніж половину сірників на одну сигару… ви це маєте на увазі?
— Ні, ви не розумієте. От дивіться — ці п'ять сірників, що лишились, усі з правого боку.
— Авжеж, — сказала вона. — Я це з самого початку бачила.
— Іще не все! Осьде мої… — Він витяг з кишені сірники й подав їй. Одірвіть одного, витріть і погасіть. Не думайте про те, що ви робите, просто витріть сірника, так ніби хочете, приміром, зварити каву. Ну ж бо! Не думайте!
Вона витерла сірника, погасила його і непорозуміло звела очі.
— Ну, то з якого боку ви одірвали сірника? З правого. Кожен, хто вживає такі сірники, тримає їх у лівій руці й видриває одного по одному з правого боку. А тут — навпаки. Тепер ви розумієте? Той чоловік, що сидів у кріслі навпроти Грейвза, був лівша.
Вона розтулила уста й немов прикипіла до місця.
— Я не знаю, хто то був, — провадив далі Квін, — який мав вигляд і чи він убивця, але я певен: він чогось нервувався, зжував сигару, між ним і Грейвзом була якась суперечка, й він лівша.
Вона простягла руку й взяла сірники. І раптом він помітив, що вона якось чудно дивиться на нього.
— Пробачте мені, Квіне… — мовила вона співчутливо.
— Про що це ви?
— Усе це не те.
— Як, чому?..
— То була жінка, — сказала вона. — Ось понюхайте. Просто піднесіть ці сірники до носа.
Він розсердився.
— Ви хочете сказати, що й цю сигару зжувала жінка? В цьому кріслі сиділа жінка?!
— Я нічого не кажу ні про крісло, ані про сигару — тільки прошу вас понюхати ці сірники. Ну як?
З виразу його обличчя було видно, що він завагався.
— Парфуми, — сказав знехотя. — Дуже легкий запах парфумів.
— Сірники із жіночої сумки. Вони лежали там довго. А сумка напахчена. Це безперечно. Сумку відкривали тут раз чи два. Я відчула запах ще в коридорі, в темряві. В цій кімнаті сьогодні була жінка.
Та він не хотів поступатися.
— А сигара? Хто скурив дві сигари — одну міцну й одну легку, одну спокійно, а другу — нервуючись? По-вашому, виходить, що він сам?
— Можливо, сьогодні тут був і чоловік — перед жінкою або ж після неї. А може, й разом з нею.
— Ні, такого не може бути, — рішуче заперечив він. — Недокурок свідчить, що чоловік сидів у цьому кріслі проти Грейвза, а коли вірити сірникам, жінка також сиділа тут. Не могли ж вони сидіти удвох!
— А може, він попрохав її дати сірники. Він сидів тут у кріслі й розмовляв з Грейвзом, а вона — десь осторонь, слухала.
— Не годиться! Якби в нього скінчилися сірники, десь тут була б порожня коробка чи обгортка. Ні, вони були не разом.
— Ну гаразд, нехай не разом, але ж нам від того не легше. Хто прийшов перший? Адже вбивця був тут останній.
— Так ми дуже скоро докопаємось істини! — мовив він з похмурою іронією.
«Цок-цок, цок-цок, цок-цок…»
Стоячи коло крісла, обоє втупили очі в підлогу — щоб не подивитися на годинник. І, може, саме тому, що так пильно розглядали підлогу, помітили це, хоч килим був брунатного кольору. Нараз вона нахилилась і підняла щось з підлоги біля крісла, на якому вони знайшли сірники.