— Будь ласка, повісьте трубку. Я чекаю дзвінка.
Він повісив трубку.
Тепер зостався ще один Гоумз — той, що мешкав на вулиці з назвою.
Телефоністка на комутаторі зрештою сказала:
— Ніхто не відповідає.
— Подзвоніть іще, — попрохав Квін.
Вона знову заходилася дзвонити.
Нарешті гудки в трубці замовкли. Квін подумав, що телефоністка перестала дзвонити, і тільки за хвилю зрозумів. Вона не перестала. Просто трубку знято. Хтось зняв трубку і мовчав. Слухав і мовчав. Той «хтось» боявся!..
Так воно почалося. Обоє мовчали. Квін вичікував. Один мав поступитися. Поступився він.
— Алло, — сказав півголосом.
Той, другий, злегенька пирхнув і тихо промовив:
— Слухаю.
То був чоловічий голос, дуже низький і дуже обережний. Обережний навіть у тому короткому «слухаю».
— Це містер Артур Гоумз?
Треба затримати його біля телефону. Дізнатися, чи це він, і затримати. А тоді… А тоді… Та спершу треба почати…
— Хто це?
Не признався, що він Гоумз. І Квін вирішив узяти це за безперечне.
— Містере Гоумз, ви мене не знаєте…
Та голос не спіймався на цей гачок.
— Хто питає містера Гоумза?
Квін зробив новий захід:
— Ви не знаєте мого прізвища, містере Гоумз.
І знову голос обминув пастку.
— Я не казав, що я Гоумз. Я спитав, кому він потрібний. Якщо ви не назвете свого прізвища, я не зможу сказати вам, чи підійде містер Гоумз до телефону. Не знаю, чи він схоче розмовляти в такий час. Якщо ви не скажете, хто ви і навіщо вам потрібний містер Гоумз…
Саме оцього «навіщо» Квін і чекав. Тепер він міг почати.
— Гаразд, — мовив удавано згідливим тоном, — я скажу вам. Мене звуть Квін. Містер Гоумз не знає мене, а я хочу повернути чек, котрий йому належить.
— Що? — швидко перепитав голос. — Що ви сказали?
— Я сказав, що маю чек, котрий належить містерові Гоумзу. Але мені треба знати, чи з тим містером Гоумзом я розмовляю. Це містер Гоумз… містер Артур Гоумз, із маклерської контори «Ведербі і Додд»?
— Так, — швидко відповів голос. — Той самий.
Перший раунд виграно. Він попався. Тепер треба думати лише про те, як змусити його підійти ближче. Він попався.
Квін повторив те, що казав уже двічі:
— Я маю чек, котрий належить вам.
Він закинув цей гачок і чекав, доки той клюне. Голос був дуже обережний.
— Я вас не розумію. Ви кажете, що я вас не знаю, то як у вас може бути мій чек? — Голос зазвучав певніше. — Боюся, що ви помиляєтесь.
— Та ні ж бо, містере Гоумз, ось він у мене в руці!
Голос неначе затнувся і через силу спитав:
— А на чиє він ім'я?
— Зараз, хвилинку… — Задля більшої переконливості Квін трохи помовчав, а тоді проказав так, ніби читав уголос: — Стівен Грейвз…
Нехай Гоумз думає, що чек потрапив до нього випадково і що він нічого не знає. Адже їх іще розділяє надто велика відстань.
Голос захлинувся, немов застряг у горлі. Квін чув, як він силкується видобутись звідти.
Це він! Він. Коли вже він так хвилюється на віддалі, то можна собі уявити…
Аж ось голос заговорив знову:
— Дурниці. Я не виписував чека на це ім'я. Слухайте, голубе, я не знаю, чого ви хочете, але раджу вам не…
Квін старався говорити спокійно.
— Якщо ви порівняєте його з корінцями вашої чекової книжки, то побачите, що я кажу правду. Збоку тут є число двадцять. Отже, це двадцятий чек у вашій чековій книжці. Виписаний він на банк «Кейз Нешнел». Датований двадцять четвертим серпня на суму дванадцять тис…
Квінові здалося, що чоловік на тому кінці проводу розпадається, — ось там грюкнуло, брязнуло, неначе він упустив з рук трубку.
Спіймався! Тепер уже спіймався!..
— А яким чином… яким чином цей чек опинився у вас?
— Я знайшов його, — просто відказав Квін.
— А чи ви не скажете… чи не скажете, де ви його знайшли?
Ага, нервується! Он як часто дихає, а то раптом зовсім затихає. А тоді знов починає дихати часто-часто. Квін чув усе це так, наче тримав біля вуха не телефонну трубку, а стетоскоп.
— У таксі, на сидінні. Мабуть, хтось там розкривав у темряві гаманця й загубив чек.
Нехай думає, що то Грейвз.
— А хто з вами був, коли ви його знайшли?
— Нікого. Я був сам.
Голос удав недовіру, немовби спонукаючи Квіна признатися.
— Е, так-таки сам? У таких справах дві голови завжди краще. Ну, скажіть, хто був з вами?
— Та кажу ж вам — нікого не було. Вам що, ніколи не доводилося бути самому? Нікого зі мною не було.
Голос хотів почути саме це. Відповідь йому сподобалася. Квін це зрозумів.
— А кому ви його показали? З ким розмовляли після того, як знайшли його?