Джоан Брістоль узяла своє пальто й накинула на плечі Руді, сховавши зв'язані руки.
— Зніми їй з шиї рушника, — сказав Гріф. — На, візьми. — Він передав жінці щось чорне, з металевим полиском. Певне, з цього револьвера й застрелено Грейвза.
Револьвер опинився під пальтом, і ліва рука Джоан Брістоль притиснула його до спини Руді, неначе хотіла проштрикнути її тим чорним тупоносим револьвером.
— Тепер зачекай тут. Я спущуся вниз, виведу з гаража машину й задурю голову черговому. Це забере хвилин десять. А тоді виходь і ти.
Двері за ним зачинились, і жінки лишилися самі.
Вони не розмовляли. Не обізвались одна до одної ані словом. Мовчки й напружено стояли поряд, і ззаду на пальті випинався ніби невеличкий наметик — там, де ліва рука Джоан Брістоль притискала до спини Руді револьвер.
«Цікаво, — подумала Руді, — чи вистрілить вона, якщо я раптом ступну вбік, щоб відсунутись од револьвера?»
Та пробувати вона не стала, і не тільки через те, що боялася. Адже вони намірялися везти її туди, куди вона сама весь час хотіла їх заманити, — на місце злочину. То чом би й не поїхати? Інша річ, що, може, їй більше не випаде нагоди втекти. Тут така нагода нібито є. І все ж чому б не заждати? Адже туди прийде і Квін.
Нарешті Джоан Брістоль заговорила:
— Ну, годі. Тепер ходімо. Тільки хочу тебе попередити: якщо ти хоч писнеш на сходах, або коли будемо йти через вестибюль, або ж на вулиці, біля машини, — я вистрілю. І не думай, що я жартую. Я ніколи не жартую Зроду не мала почуття гумору.
Руді нічого не сказала. Тільки подумала, що так воно мабуть, і є. І що це жахливо — завжди бути злою, злою на весь світ.
Вони вийшли з кімнати й рушили затхлим коридором.
Зненацька десь за дверима задзвонив будильник. І обом здалося, ніби поміж них пробіг електричний струм, передавшись від одної до другої через револьвер. Руді почула, як Джоан Брістоль тяжко звела дух у неї за спиною. І зрозуміла: тільки чистісінька випадковість урятувала її від пострілу, коли та здригнулася, нараз почувши дзвінок…
Вони повернули до бічних сходів. Звідкись ізнизу до них уже долинав Гріфів голос. Лункий, безвиразний голос.
— Та хильни ще трохи! Не манірся!
— Стій! — прошепотіла Джоан Брістоль на долішніх східцях.
Стойки чергового звідти не було видно.
Хтось похлинувся, закашлявся. І знову почувся Гріфів голос:
— Стривай, стривай, не видудли всієї пляшки!
— Ну! — шепнула Джоан і підштовхнула Руді револьвером, неначе то був важіль, що керував її рухами.
У вестибюлі видно було самого Гріфа: він навалився на стойку, підперши голову руками.
На якусь дивовижну істоту — двоголову, чотириногу, з чудернацьким горбом на спині, — скидалися ці дві жінки. Дві жінки і револьвер. Гріф навіть не обернувся.
Вони були вже біля машини, коли він наздогнав їх. Машина стояла недалеко від готелю. Джоан Брістоль звеліла Руді сісти ззаду і сама сіла поруч неї. Гріф сів за кермо. Вони не сказали одне одному ані слова. Джоан пересунула револьвер, і тепер він упирався Руді п бік. Руді сиділа тихо, зовсім не пручаючись.
Доїхали швидко. Коли повернули на Сімдесяту вулицю, Джоан сказала:
— Якщо не будеш упевнений, не зупиняйся.
Вони поминули будинок, наче їхали не сюди, а кудись далі.
Будинок надійно зберігав таємницю. Він був такий самий, як і минулого ранку, о цій порі. Минулого ранку… Ще перед тим, як усе це сталося…
Коли проїжджали повз будинок, усі троє звернули очі на нього.
«Квін уже, певне, повернувся. Він уже там. О боже! — Тільки тепер, саме в цю мить, Руді почав охоплювати страх. — А що, як його ще нема?..»
Трохи перегодя Гріф повернув назад і під'їхав до будинку з другого боку. Нарешті він загальмував. Усі знову втупили очі у віконця машини.
Ніде ані душі…
— Можна зайти, — прошепотів Гріф крізь зціплені зуби. — Ходім.
Серце Руді було мов сполоханий птах, коли її витягли на тротуар, затиснули з обох боків і квапливо повели до будинку. Вони підійшли до дверей, сторожко озираючись довкола: чи не бачить хто.
Ніде не було нікого.
— Все гаразд, — сказала Джоан Брістоль з полегкістю.
— Де ключ, що був у неї? Швидко!
Вони штовхнули її через поріг і знову замкнули за собою двері. Руді слухняно виконувала все, що їй наказували. Та тепер уже справа доходила кінця. Тепер, коли двері замкнено, кінець насувався з кожною секундою. Навіть якщо К. він повернеться через п'ять хвилин, він однаково спізниться. І побачить її мертву, так само як побачив Грейвза. Навіть якщо він повернеться цю ж мить — однаково буде пізно. Просто тут залишаться ще два трупи. Ці люди озброєні, а в них з Квіном нічого нема…