А може… а може, він і зовсім не повернеться? Може, й з ним скоїлося якесь лихо?..
Темрява в будинку була непроглядна, як і раніш. І Джоан Брістоль сказала Гріфові майже те саме, що сказав К. він, коли вони вперше прийшли сюди разом:
— Не засвічуй світла, доки не піднімемося нагору.
І Руді здалося, що відтоді минуло багато-багато років. Але того разу тут не було вбивць. Тільки двоє молодих людей, що намагалися розпочати життя наново.
Гріф витер сірника, затулив його долонями й рушив попереду. Руді йшла слідом за ним — у пальті наопаш, з револьвером, наче припнутим до спини.
А що, як Квін дожидає там нагорі, в темряві? А що, як він зараз вийде і скаже: «Руді, це ви?» Тоді вона буде призвідницею його смерті. Вона принесе йому загибель. Якщо ж його там немає — загине вона сама. З цих двох можливостей вона віддавала перевагу другій. А втім, яка різниця? Тепер уже однаково пізно — жоден з них не встигне до автобуса. Місто взяло гору. Як завжди…
Вхід до кімнати, де лежав мрець, при тьмяному світлі Гріфового сірника видавався моторошним чорним проваллям. Потім у кімнаті спалахнуло світло, і Руді штовхнули туди. До мертвої людини. В порожнечу, де не було Квіна, що став би їй на допомогу.
Гріф сказав:
— Ну, мерщій шукай рахунок, і забираймося звідси.
Джоан Брістоль подивилася на підлогу і погрозливо обернулась до Руді.
— То де ж він є?
Вона й досі тримала в руці револьвер, але тепер він уже не впирався Руді в спину.
— Там, біля нього, я ж казала, — обізвалася Руді безживним голосом. І, трохи помовчавши, додала: — А ви мені повірили.
— То ти, виходить… — зойкнула Джоан і повернулася до свого спільника. — Ось бачиш, хіба я не казала!
Перед очима Руді майнув кулак.
— Де рахунок? У тебе? — ревонув Гріф.
Руді заточилася від удару, тоді криво посміхнулась.
— А це вже доведеться з'ясовувати вам самим.
Гріфів голос нараз став цілком спокійний. Спокійний голос убивці.
— Ану дай його сюди, — мовив він до Джоан. — Я сам…
Револьвер опинився у нього в руці.
— Одійди-но від неї.
І Руді зосталася сама — зовсім сама, загнана в куток.
Він підступав усе ближче до неї. Певне, хотів вистрелити впритул, щоб скидалося на самогубство.
Минуло всього дві чи три секунди, поки Гріф підійшов до неї, але Руді здалося, що спливли години. Зараз вона помре. Може, це й на краще. Все одно тепер надто пізно. Автобус поїхав. Автобус додому. А на годиннику вже…
За чверть шоста
То було останнє, що вона побачила. Потім заплющила очі й чекала… чекала…
Звук пострілу примусив її розплющити очі. Їй здалося, що вона ніколи в житті не чула гучнішого звуку. Незрозуміло тільки, чому їй зовсім не боляче. А може, смерть завжди така — якесь заціпеніння й безшелесна тиша?..
Гріф чудно хитався в неї перед очима. Цікаво — це він хитається чи вона сама? Чому в нього так багато рук, так багато ніг?.. Так багато Гріфів… Револьвер, з якого ще цідиться димок, тремтить у його піднятій руці. А її тримає інша рука. І ще одна рука схопила його за горлянку. Обличчя в нього спотворене, багрове. А за ним — ще якесь обличчя, також спотворене, але не настільки, щоб його не впізнати…
Хлопець із сусіднього будинку бився за неї! Бився так, як і годилось битися хлопцеві з сусіднього будинку…
Раптом підлога здригнулася. Щось важке повалилося додолу. Вже не було Гріфа. Не було рук, ніг, облич перед нею. Не було нічого. На підлозі звивалися двоє тіл.
Повз неї метнулася Джоан Брістоль і, схопивши біля каміна кочергу, підняла її над головою.
У Руді були зв'язані руки. Та коли хлопець із сусіднього будинку міг з порожніми руками стати проти револьвера, то вона стане зв'язана проти кочерги.
Вона підставила ногу.
Джоан Брістоль гепнулася долілиць, а кочерга відлетіла вбік і грюкнула об стіну.
Руді кинулася на Джоан і притисла її коліньми до підлоги. Вона не могла розглядіти, що діється між чоловіками. Чула тільки звуки ударів. Один, другий, третій…
Раптом ті двоє на підлозі роз'єдналися. Один підвівся, а другий зостався лежати. Той, що підвівся, тримав у руках револьвер.
— Зараз я поможу вам, Руді, — мовив він одсапуючись.
І вона побачила: на підлозі лежав Гріф. Він злегка здригався. Тоді звів руку, доторкнувся до голови, одначе з місця не зрушив. Квін не спускав з нього очей. Револьвер був у нього.
— Я держу її, — сказала Руді.
Він обернувся до Грейвзового письмового столу, щось там узяв, а відтак підійшов до неї і розрізав її пута. Обоє так засапалися, що й досі не могли розмовляти.