Коли посуд зовсім приготований до випалу, його несугь та ставлять у горн (габл. VII, h). Спорудження горна майже на цілій Україні однакове. Він складається з двох частин, що знаходяться нижче рівня грунту: з пригребиці, чи погребицісвого роду припічка, та самої печі, що її верхня частина, чи стеля, з численними прогонами, цебто продовжними отворами для полум’я, служить разом із тим і за дно для третьої частини властиво горна, який виходить назверх у формі бані та служить для приміщення посуду, що його мають випалювати. Посуд ставлять у горні такнм способом, щоб вогонь рівномірно охоплював його та щоб, на випадок, коли якась посудина трісне, вона не впала на инші та не попсувала решти посуду. Цього досягають за допомогою так званих рачків, невеликих перемичок з глини, вставлених між посудом таким способом, щоб ні одна посудина не торкалась безпосередньо другої, але щоб асі вони разом були міцно зчеплені. Коли посуд встановлено, його учереплюють, цебто вкривають зверху черепками битого посуду та запалюють вигонь у печі, збільшуючи температуру по змозі повільно; потім вогонь посилюють, аж поки не буде спалена певна, відома з досвіду, кількість дров; наприкінці вогонь ступнево зменшують. Полив'яний посуд випалюють звичайно двічі, і друге випалювання звуть склснням посуду.
Форми українського посуду, як і взагалі майже всі форми посуду в європейських сучасних народів, не мають в собі нічого особливо оригінального. Цс або плисковаті посудини з трохи підведеними догори краями та дуже широким отвором (тарілки та миски); або майже півсферичні, з дуже випу-ченими у верхній третині височини стінками й також досить широким отвором (макотерть, або макітра)-, або майже цілком сферичні, з широким отвором та досить вузьким дном (борщівники, кашники); або трохи витягнуті
Гончар-українець. Гравюра Г. ЗеНфе-ра з малюнка М. Зінов'єва. Кінець XIX ст.
Гончар при роботі. Фото другої половини XIX ст.
догори, майже цілком круглі, з вузьким отвором (баньки); або високі, майже циліндричні, иноді трохи роздуті в своїй нижній частині глечики для молока (глеки, гладишки); або, нарешті, цілком циліндричні, низькі, з ручкою (ринки) та високі, з трохи звуженим отвором, баньки для конфітур тощо. Ці форми відміняються ріжними додатками у вигляді вухів, носика, ручки, ніжок тощо; иноді налають їм форму барильця, витягнутої миски чи ринки (поросятники) тощо. Цілком окремо треба поставити курушки та майже цілком уже заниклі каганці, що їх виробляли у вигляді ріжних тварин (барана, ведмедя тощо); далі цілий шерег дитячих забавок - свиставок у формі півників, качечок, коників, верхників, пань, офіцерів тощо. З-поміж всього посуду майже всі миски, иноді глеки для води чи сирівцю, та велика кількість дрібних виробів більше чи менше орнаментовані або принаймні вкриті поливою всередині чи розмальовані без поливи матовими барвами.
Орнаментація українського посуду дуже ріжноманітна, і в ній, так само як і в вишивках, розмальовуванні печей, у різьбленні дерева тощо, дуже яскраво виявились естетичні нахили українського племени. Поминаючи зміст, особливості та історію розвитку цієї орнаментації, про що буде мова у відділі мистецтва, спинимося тут тільки на деяких головних її рисах та на географічному поширенню. Основні мотиви її завше виключно графічні та барвні, до того майже виключно рослинні. Спроби рельефних форм трапляються надзвичайно рідко, і майже так само рідко зустрічаються й орнаменти цілком геометричні, а коли вони й зустрічаються, то завше у вигляді малого кола, розеток, колових смуг, зигзагів, хвилястих ліній та спіралей.
г
притому здебільшого все це є стилізацією рослинних форм. Щодо рослинних форм, що мають цілком виразний рослинний характер, то й вони до певної міри підлягають стилізації, а це вказує на дуже давню традицію та на сталість орнаменту. Рослини, що в’ються, гілля, квітки та рідше овочі становлять звичайний матеріял для сюжетів розмальованого посуду. Тваринні форми, як, наприклад, метелики, риби, птиці тощо, трапляються відповідно дуже рідко. Як на зразок тваринного орнаменту в українській кераміці можемо вказати на посуд, що його виробляє майстер Ілля Бацута в містечку Зінькові Летичевського повіту на Поділлі. Як формою, так і орнаментом цей посуд нагадує відому діпільську кераміку старовинної Греції. На рожево-жовтому тлі посуд цей розмальований брунатними горизонтальними поясками геометричного орнаменту; притому у верхніх поясках намальовані, правда досить примітивно, ріжні тварини. З тонів барв зустрічаються найчастіше брунатні, що переходять у червоні та зелені. Тло звичайно жовте і переходить трохи до брунатного на Полтавщині; на Катеринославщині тло — біле, так само, як у деяких місцевостях Галичини; на Київщині, а особливо на Поділлі, воно темне, иноді цілком чорне. На півночі, особливо на Черни-гівщині, орнаментація дуже бліда та бідна; яскравість та багацтво її посилюються, як і взагалі всі відзначені риси українського племени з півночі на південь та з сходу на захід; цілком аналогічне явище ми побачимо далі й на вишивках на полотні та сукні.