Теслярське реместао знаходимо иа Україні вже па початках історичної доби. Як церкви, гак і инші великі будинки були майже виключно рублені, і будівництво, на протязі цілої історії України аж до наших часів, провадили свої власні древоділи. Чи не був відомий вираз киян про новгородців щодо рубки хоромів, який багатьом історикам давав привід гадати, що теслярі приходили на Україну з півночі, просто посміхом з людей, що зовсім не знали хліборобства та звикли тільки до лісової праці? У главі про будівництво ми побачимо, що його термінологія, з незначними відмінами, та сама на Лівобережжі, шо й на Правобережжі й на галицькій Україні, не виключаючи навіть Карпатського Підгір'я; термінологія ця виявляє певну подібність до термінології південних та західніх слав'ян і разом із тим помітно відріжияєтьси від великоруської.
Знаряддя для обробки дерева на Україні не дуже численні, але разом з тим воно псе-таки до певної міри диференціоване. Гак, наприклад, сокиру українці мають у кількох одмІнах, відповідно до її ужитку та місцеиости: сокира, барда, топорець, топір, чи бардаш, теслиця, чи тесличка, тощо. Ця дифереиціяція, зрозуміла річ, більша на півночі та взагалі в лісних місцевостях України, ніж на півдні, де форма сокири одноманітніша, особливо тепер, коли стали вживати фабричну сокиру. Серед назв нншого теслярського знаряддя, не дуже, правда, численного, трапляються й німецькі терміни, як, наприклад, гембель тощо,
Ми не будемо затримуватися на дрібних дерев'яних виробах: гребінцях, лопатах, ложках, філіжанках тощо, а згадаємо тут тільки про реместпо стельмахів, цебто возових майстрів; на цьому реместві, як уже вказує його назва, помітний німецький вплив. Незважаючи, однак, на цю обставину, традиція самостійного старовинного ремества затрималась у дуже значній мірі, як у праці над возом, так і в номенклатурі сорока восьми відомих нам його головніших частин; в цій номенклатурі, крім слів, що стосуються переважно до залізних частин, як рихва, линва, нют, урвант. букша, стельвага та люшня,— решта назв чисто українські. Дуже примітивний та, мабуть, досить самостійний характер має й токарня для точення ступиць. Вона має дуже багато спільного з токарнею для виробу ложок, з тою тільки ріжницєю, що В ній лучок замінений пружною лісиною, що її нижній кінець забитий у землю а верхній тримає стало натягнутий мотуз; цей мотуз обхоплює маточину та примушує її вертітись, а самий кінець пускають в рух, відтягаючи його за допомогою кільцевої педалі,
З усього ремества, що стосується до обробляння дерева, найбільше поширене І найстаріше е бондарство. ВІдра, коновки, цебри, каді, бочки згадуються вже в начальному літопису та в инших пам’ятках початків нашого письменства, і більша частина цих назв наявно неслав’янська: коновка, чи коновь,— сапора. цебер — гаЬет, кидь — cadus, але вони давно ввійшли до вжитку, як і саме слово бондар — бпднар. що походить од слова бодня, що означає в українській та польській мові кадушку, яка служить за скриню, а по-чеськи - bedna і ящик, і скриня. Термінологія бондарського струменту майже вся слав’янська та відзначається великою оригінальністю: пази, шо їх вирізують у клепках та туди вставляють краями дно, українці звуть уторами, а досить незграбний дерев’яний циркуль - розмірячем або шестернею. Най-деліквгнішою працею в бондарському рсместві вважається вирізування уторін; це роблять за допомогою особливого кривого струга, шо зветься уторник. Коли ця частина праці зроблена, то, щоб знайти розміри дна, бондар бере розміряча та розсовує ного ніжки приближно на довжину діяметра дна, погрібного для посудини; потім він назначає яку-иебудь точку в глибині угорів І послідовно накладає в уторах свого розміряча, який має за шість разів обійти коло дна (цей процес звуть — розміряти на шість) Коли розмі-ряч не доходить до назначеної точки, звідки почалось розмірювання, або переходить за неї, то лишок або надвишок простору вимірюється та поділяється на шість частин, після чого ніжки циркуля або зсовуються, або розсовуються на цю шосту частину, і знову починається нове розміряння, аж поки розміряч не обійде точно за шість разів. Потім бондар вкладам до лисиці (станок) раніш заготовлені дошки, затискає їх клинами та виводить на них розмірячем коло, по якому й випилює дно. Обручі часто приходиться купувати готові на ярмарку.
Як ми це вже зазначили, українська термінологія бондарства дуже старовинна, але, проте, вона має дуже мало спільного з великоруською. За винятком кількох виробів, що їх назви однакові для обох мов, як, наприклад. ведро, бочка, обруч тощо, всі инші вироби українці звуть зовсім инакше, як, напр., барило, палія, діжа, діжка, жлукто, зрізок, коновка, мазниця, ряжка, цебер тощо. Серед цих назв, явна річ, є Й кілька чужих слів.