В хатах у стовпи шули, цебто бруси, що стоять вертикально, вкопують у землю, і в кожному з них з двох боків видовблюють пази, куди вже горизонтально вкладають, часом надвоє вздовж перепиляні, досить короткі бруси або частки обаполків, а бідніші хазяї — просто порубані жердини. Явна річ, будуючи цим способом, конче треба обмазувати глиною і для того, щоб закрити щілини, і для того, щоб стіня були грубші. Такі хати трапляються скрізь, з винятком цілком лісових місцевостей. Ставлять їх звичайно люде, що не мають досить коштів на рублену хату. Такі хати, в абсолютній залежності від економічного стану, то з'являються, то зникають, то, в міру зубожіння населення, заступають рублені хати, як, наприклад, у Бродській окрузі в Галичині, то, навпаки, з’являються наслідком прогресу, випираючи турлучнІ хати, як це ми бачимо, наприклад, на Полтавщині.
Хати у зруб, у цівки, що стали, так би мовити, економічним ідеалом українського селянства, будують цілком инакше. В тих місцях, де мають бути кути майбутньої хати, вкопують в землю або великі камені, або так звані стояни, цебто дуже товсті дубові палі, не дуже високі, а иноді замісць того муровані з каміння або з цегли На цю основу кладуть перший кінець з брусів — підвалину хати, що складається звичайно з найтовстіших та найміцніших брусів; на неї кладуть дальші бруси, що їх, як і попередні, зарубують у замок, коли зарубка буває чотирьохкутна, або у цівки, коли вона напівкругла. Як перший, так І другий спосіб зарубування залишають кінці брусів стирчати по кутах, але є й инший спосіб зарубування, коли кінців не зостається, а виходять цілком рівні лінії кутів хати. Між брусами звичайно закладають мох, щоб не було щілин. Вивівши таким способом стіни хати скільки треба заввишки, в них прорубують вікна, а для дверей в перший вінець, чи в підвалину хатн, вдовблюють шули, що потім становлять лутки, чи одвірки. На верхній вінець, чи ощепину, кладуть сволок, цебто дуже товсту балку, що підтримує цілу стелю, а нноді й два сволоки навхрест. На сволоці дуже часто вирізують хрест, ім’я власника, рік та день збудування тощо. Стелю настилають иа сволок сказаним уже вище способом, на неї насипають досить товсту верству землі, а потім кладуть поперечні бруси, до них прикріплюють крокви, цебто стропила, а вже на них горизонтально кладуть лати, цебто дрючки, що до них вже прив’язують солому. Навколо хати забивають в землю кілки чи стовпчики, закладають за них товсті дошки, а то й цілі бруси, а в проміжжя насипають землі чи глннн та старанно утрамбовують її. Це так звана приспа, або призьба, що її роблять в кожній хаті, незалежно від будівельного матеріялу та способу будування, щоб захистити хату знизу од води та вітру. Крім того, явна річ, всередині зруба насипають" достатню кількість землі і також якомога міцніше утрамбовують ЇТ, а на неї вже, коли дозволяють кошти, настилають поміст чи підлогу. Частіше, однак, земляну долівку обмазують глиною, і цс обмазування потім постійно повторюється Цнм на північній Україні, цебто на волинському та чернигівському Поліссі, так само як і в карпатських гірських русинів, будування дерев’яної хати й закінчується; а в иншнх частинах України, далі на південь, хату в такому вигляді не вважають іце за скінчену, та для повного закінчення її ще клинцюють та тинькують, а потім мажуть. Клинцюванням звуть забивання маленьких клинців у щілини, зроблені долотом на зрубі всередині та зовні, а тинькуванням — набивання на зруб всередині та зовні хати вузеньких дранок на кшталт гратів. Як перше, так і друге роблять для того, щоб потім вкрити стіни хати всередині і зовні у кращому випадку щекатуркою або, як це роблять звичайно, мішаниною глини з кізяком, а потім побілити;
иноді, правда, білять, а то й обмазують просто на дерево. Це іцекатурення або обмазування та білення, що не мають в собі ніякої технічної конечности, роблять, явна річ, не для того, щоб хата була тепліша (бо ж иноді це роблять і на Поліссі, і в Великоросії замісць того, щоб оббивати дранню), а з мотивів чисто естетичних, що можуть бути тільки пережитком колишніх способів будування. Про це, однак, ми будемо говорити ще далі, а тепер перейдемо до окремих частин хати, що в них також виявляється чимала ріжноманітність у ріжних місцевостях України.
в) Окремі частини хати Покрівля, дах, стріха. Стріхи хат на цілому просторі України відзначаються досі великою одноманітністю, принаймні в основних своїх рисах, що з них найголовніша чотирьохсхи-лість. Це стосується, явна річ, до солом'яних та дерев'яних стріх, які всім своїм особливим характером різко відріжняються од стріх білоруських, польських та великоруських кат, а також і домів німецьких колоністів і наближаються до стріх болгарських, сербських, молдаванських та чешських (щодо чехів, то. зрозуміла річ, мова про старіші житла). Новіші залізні та черепичні дахи бувають иноді й двосхилі. Останнім часом, правда, вже ірапляютьсн Й чогирьохсхилі солом'яні стріхи з одсіченнм фронтоном; при цьому вузькі схили звичайної стріхи скорочують наполовину або на дві третини, а від верхнього чи від нижнього краю скороченої таким способом частини схилу замісць того ставлять вертикальну стінку, таку саму, як буває у двосхилих стріхах. Ця форма стріхи запозичена найчастіше у німецьких колоністів, і роблять її, коли бажають збільшити обсяг горища, чи чардака Щодо залізних та черепичних дахів, то їх двосхилість слід поясняти просто дорожнечею заліза та вагою черепиці І навряд чи можна вважати її за запозичену, бо ж перші залізні та черепичні дахи, що їх почали заводити міські люде та дідичі, робили, та ще й тепер роблять такі дахи, майже завше чогирьохсхилі. Височина українських стріх дуже неоднакова: найвищими стріхами відзначаються хати угорських русинів, незалежно від матеріялу (табл. IX, f). Потім, досить високі стріхи трапляються у бойків ті иноді у лемків (табл. IX, Ь); але в долинах, як в Галичині, так і на Великій Україні, стріхи не дуже високі, а иноді бувають і зовсім низькі, особливо » місцевостях. де сильні вітри В одміну від великоруських солом'яних стріх у натруску, українські стріхи завше криють сніпками, а коли иноді й криють у катруску, то це хіба що дуже вбогі люде або в тих випадках, коли, як, наприклад, у бойків, нижня частина стріхи буває дерев’яна. На стріху в натруску кладуть зверху жердини, кілки тощо, особливо спочатку, коли вона ще не зсілась та не стала щільніша. А звичайно на верхній гребінь стріхи накладають дрюки, зв'язані по два, таким способом, що один дрюк спускається по одному схилі, а другий — по другому. В деяких місцевостях, як, наприклад, на півдні Житомирського повіту, короткі кінці цих дрюків на тому місці, де вони за язані, роблять довші, трохи загинають догори та загострюють, так що вони стирчать на кшталт рогів. Дуже цікаво зазначити, що в українських хатах дрюки, які притримують солому на стрісі, завше лежать перпендикулярно до нижнього краю стріхи, а на великоруських хатах вони .іежать паралельно до нього, цебто горизонтально, спираючись на зарубки а >о ріжки, вставлені в крайні крокви. Про острішки та їх географічне поши-