Так би мовити, нормальний розвиток цього плану, бо ж такий розвиток найчастіше трапляється, — це перетворення комори в другий покій для перебування в ньому людей та виділення комори з плану хати й приміщення її у дворі. Ця зміна звичайно заходить у двох випадках: або коли жонатий син живе разом з батьками, або коли заможність господаря збільшується настільки, що він дозволяє собі розкіш мати чисту половину, щоб приймати там гостей тощо. Дальша зміна цього плану полягає в тому, що один або навіть обидва покої переділюють перегородками, і хата поділяється при цьому на дві частини: хату й кімнату *.
За перегородку в таких випадках буває иноді вузька та довга груба, що ії комин проходить під зводом дверей та виходить в димар печі. Иноді перегороджують і сіни, задня частина їх перетворюєгься в кухню або в кімнату, що сполучається з двома сусідніми, і тоді вже виходить дім на п’ять покоїв. Ця остання форма, що витворилася, як бачимо, шляхом правильної еволюції, яку було нам досить легко спостерегти, становить найбільш розповсюджений на Україні тип домів духовенства, міщан та «полупанкін». Але, повертаючись до попередніх форм, ми повинні зазначити ще дві з них. Одна, що її ми бачили п селі Кшюнівш на Полтавщині, утворилась розвиненням плану трьохкамерної хати таким способом, що переділені було сіни та їх задню частину переробили на кухню, повернувши отвір печи до цієї кухні, а цілу піч залишивши » хаті; до комори, що була поруч з сіньми, прибудували додаток у формі критої галері йки Друга форма, що трапляється на Кубані, являє собою розвиток двохкамерної хатн, що стався таким способом, як і розвиток трьохкамерної, цебто переділенням сіней иа сінн та кухню, а хатн — на хату й кімнату. Ми могли б навести ще кілька подібних одмін основного плану української хати, шо мають те саме походження. Певна річ, що всі подібні ускладнення основного плану української хати разом з побільшенням кіль кости покоїв приводять і до побільшення числа вікон у хаті взагалі. Відділена частина сіней, а иноді й кімнатка, особливо невелика, має назву алькіра або ванькіра, а коли її прибудовано до сіней, то її звуть хижею чи хижкою.
Коли, як ми бачимо, внутрішній план української хатн, в усіх місцевостях та в усіх відмінах її, в суті своїй той самий, то ще в більшій мірі вражає в ній одноманітність внутрішнього розпологу. До якої б української хати,— починаючи з західніх частин Курщинн та Вороніжчинн і кінчаючи західнімн схилами Карпатів,— ми б не заглянули, геть-чисто скрізь знайдемо в ній те
саме. Вхід до хати — з сіней; кодо самого входу з одного боку — піч у кутку, з другого — в другому кутку або біля печи — полиця чи мисник для посуду, між піччю та так званою причільною, цебто вузькою стіною хати знаходиться піл, цебто дерев'яний поміст для спання, або рухоме ліжко; на так званому покуті, під образами, приміщують стіл, вздовж стін — лави, а біля столу — ослін, цебто рухома лавка; в кутку, між дверима та піччю, кочёрги (коцюби), у другому кутку, біля мисника,— зрізок з водою (коли він не стоїть у сінях). Варіяції цього розпогюгу річей у хаті дуже нечисленні, трапляються там, де еволюція трьохкамерної хати пішла далі, та полягають найбільше в тому, що замісць полу чи ліжка біля печі приміщують мисник, замісць лав з'являються тапчани, цебто дерев'яні диванчики, або, краще сказати, рухомі лавки зі спинками та з поруччями; иноді в хаті ставлять скрині тощо. На покуті, цебто в кутку між «причільним» та «покутнім» вікном, приміщують богів або образи, цебто ікони, що їх ставлять звичайно на паличку, яка маскує кут, або на дві палички, що входять у нього. Полички ці мають назву божника і, як до змоги й сили артистичного таланту господаря, бувають прикрашені різьбленими оздобами, иноді дуже гарними. Перед образами вішають лампадку або голубка, що зроблений з довгувато-круглого шматка тіста або навіть з великодного яйця, до якого прироблені зложені фалдочками розмальовані папірці, що являють собою крила та хвіст; з тіста теж роблять щось подібне до головки. А самі образи обкладають якомога старанно засушеними квітами: чорнобривцями, васильками, гвоздиками, барвінком тощо, головками маку та пахучими травами. Над образами або під ними роблять також дуже часто драпіровку з рушника, який у цьому випадку також звуть боржником, особливо коли його зроблено спеціяльно для того і коли він, крім вишиваних кінців, мас ще вишивку й на одному з довгих країв. Саме тут, коло богів, приміщують звичайно і пляшечку з свяченою водою з Ордані як ліки або охоронний засіб проти всякої напасти, страсну свічку, цебто свічку, Що горіла під час читання страстей та якою викопчують хреста на верхніх одвірках, яку запалюють під час великої грози або коли хто небудь вмирає.