мають відповідні заввишки кілки, що одним кінцем входять в землю, а другим в ощеп; кілки обв’язують очеретом або обплітають хворостом, а иноді й обмазують зверху глиною. Від ошепу до продовжньої балки, що лежить на двох вищих сохах, кладуть крокви, зв’язані поперечними бантинами, та покривають все соломою. Рублені клуні ставлять таким самим способом, з тою тільки ріжницею, що для стін сох не вбивають, а бруси кладуть у зруб. На стріху дуже часто кладуть старе колесо, щоб на ньому вили гніздо бусли,— вважають, що це охороняє од пожежі. Цікаво зазначити, що в клунях північної половини України та в Галичині стріхи ставлять далеко меншого розміру, ніж у південній Україні; притому на Полтавщині, а особливо на Катеринославіцині, на Херсонщині та на Кубані, стіни клуні бувають зав вишки хіба якийсь аршин, а решту будови становить тільки висока стріха.
У тісному зв’язку з клунею знаходиться осеть, що трапляється тільки на півночі України, переважно на Чернигівщині. Його ставлять або окремо н особливій будові, або всередині клуні, як це нам довелось бачити в селі Псаровці Кролевецького повіту. Осеть складається з печи, звичайно підземної, та з рубленої однокамерної будови, що стоїть над піччю і кудн складають снопи, для подавання снопів у передній стінці буває невеличке віконце.
Ми не можемо довго спинятися на приміщеннях для скотини: кошарах, стайнях, хлівах, загонах, повітках тощо, які в своїх особливостях, іцо залежать переважно від будівельного матеріялу та піддягають тим самим умовам, що й хвти На півдні ці будови бувають земляні чн очеретяні, в середній смузі майже скрізь плетені з лози або з хворосту, на півночі — складені з брусів. Хлівн з глннн обмазують рідко, особливо ті, що призначені для корів та овець. Иноді їх ставлять з подвійної ліски, набиваючи в проміжжя між лісками кізяку з землею. Таку подвійну ліску звуть загатою. Виняток щодо матеріялу являє собою тільки саж. цебто хлів для свиней, що їх відгодовують; саж завше ставлять дерев'яний, у зруб. Ми даємо тут фотографію, яка демонструє, між иншим, оригінальне спорудження, так звану ляду, цебто дверці, що підіймаються, дозволяючи засипати худобі пашу, не відчиняючи для того дверей (табл. VI, с). А звичайно приміщення для безрогих, як звуть у Галичині ввічливо свиней, ставлять просто з ліски, часто з виходом просто на вулицю. Велику птицю, як гусей, качок, тримають найчастіше в хлівах, а для курей ставлять окремі курники або тримають їх під стріхою в сінях, особливо коли сіни мають стелю. В Бессарабії, однак, і кури, і навіть индики ночують майже завше на деревах. Для голубів ставлять окремі голубники на високому стовпі аби під гребінем стріхи, иноді також вішають для них під стріхою плетені з соломи гнізда, які теж звуть голубниками. Нарешті, до кожного двору конче належать ріжного роду повітки, цебто надвіси. відкриті чи закриті, в яких працюють за негоди, куди складають дрова, сіно тощо; сюди теж належать возовні, де ставлять плуги, борони, вози, сани тощо, замісць них у бойків роблять надвіси. прибудовані до самої хати та які звуться колешні.
Огорожа двору чн обійсця — предмет особливої старанності! українських господарів, що, мабуть, має зв язок з західньоєвропейським значінням огорожі як символу аласности; цим Україна відзначається од Великоросі!, де двори дуже часто зовсім не мають огорожі,— можливо, також у зв'язку з пануючим там так званим «общинним» ладом. Відсутність огорожі в українського селянина — це ознака остатньої розпусти та недбальства у господарстві. Спосіб та характер огорожі, звичайно, також залежить од місцевих умов. Найзвичайніша огорожа в середній смузі України — це ліса, майже завше горизонтальна і тільки дуже рідко вертикальна чи скісна. На півдні, через брак хворосту, ставлять иноді огорожу з очерету, а иноді просто обкопують обійсин ровом, а на схилі, іцо його становить викидана з рову земля, насаджують терен чи якусь иншу колючу рослнпу. В деяких місцевостях, де багато каміння, а дерева немає, як. наприклад, на Катеринославщині, ставлять огорожу з шматків плитняку чи иншого сланцю, складаючи його без цементу, а в лісових місцевостях ставлять або б аркани з дощок, або частоколи. а то ще обводять садибу огорожею з горизонтально покладених довгих жердин, як, наприклад, у гуцулів (табл IX, а); така сама огорожа трапляється де-не-де й на Волині, а у бойків ці жердини рубають на шматки та вбивають їх в землю або вертикально, або під кутом, а иноді й зв'язують їх невеличкою лісою. В огорожі, явна річ, ставлять ворота, а иноді й двоє воріт. Найчастіше це просто гратчасті ворота з дерев’яних брусів; иа Волині їх часто підвішують до гнлякн, що йде од дерева під прямим кутом, і таким способом вони бувають з одного шматка, з вертикальним круготочннм бруском. Иноді ворота роблять з дощок, з більш-менш вибагливими внрізамн, иноді над ними споруджують цілий надвіс; в старовинних козацьких садибах ці ворота, або, краще сказати, брами мали цілком монументальний вигляд, як це можна бачити, наприклад, на відомому малюнку брами Лизогубової садиби в «Живонисной Украйні» небіжчика Льва Жемчужнккова. До певної міри коли не монументальний, то дуже тяжкий вигляд мають брами в деяких садибах на Угорській Україні; в селі Золотареві нам, наприклад, довелося зарисувати браму, що в ній зверху була ціла деревина, а масивний нижній кінець її давав противагу, і це дозволяло відчиняти цю занадто тяжку браму без особливого зусилля.