Досить оригінальну і трохи несподівану для України шийну оздобу являє собою силянка (гирдан, гирдяник, ланка, очко, дробинка, лучка, галочка, згардочка, пупчики тощо); на сході України ця оздоба цілком невідома (хоч щось подібне до неї е на одному з малюнків Рігельмана), на заході вона трапляється, оскільки нам відомо, на Поділлю та де-не-де на Ватині, але в Галичині вона дуже поширена. Це намисто у вигляді стрічки, що виплетена з дрібних кольорових намистинок (а часом з бісеру) на волосяній чи шовковій основі та яка зав’язується стрічечками ззаду на шиї. Малюнок цих силя-нок (од силити, насалювати — нанизувати) буває тільки геометричний, одзначається великою строкатістю та иноді дуже гарний. Як матеріялом, так і способом виконання ці силянки дуже подібні до «гайтанів» у великоросів та у деяких фінських народів Росії, одяначаючнсь од них тільки тим, що вони являють собою більше-менше вузьку смугу з двома зав’язками, а «гаЙ-тан» — досить велика петля, що її вдягають через голову на шию або скорше на плечі та що закінчується розширенням, вдвічі ширшим за самий гайтан; це розширення спускається на груди. Географічно країни поширення цих оздоб між собою не зв’язані, а цей факт примушує гадати, чи не прийшла силянка до Галичини з Угорщини, куди її могли принести ще перші угри, які прийшли туди.
До числа оздоб треба ще додати й чапраги. Це звичайні мідні аграфи, що кладаються з двох зчеплених одна з одною половинок; вони бувають оздоб * ' „ирізаними візерунками, виключно з геометричних мотивів, найбільше Гкіипіентричних кружечків, зірок тощо. їх вживають, здається, тільки в ту иуліо і вони тепер уже починають зникати.
Цілком одзначною рисою сучасних українських оздоб, оскільки нам відомо, є повна відсутність браслетів. Причиною цього, мабуть, можна вважати те, що з часів найдавнішої старовини браслети були оздобою тільки привозною і навіть тоді ще не були поширені по цілій території сучасної України. У деревлян та радимичів, як доводять розкопки, браслетів, мабуть, шве і у не було, і в старовину у київській землі вони трапляються тільки її багатих скарбах; а щодо могил південно-західньої України, то там знаходять браслети переважно шкляні, що належать, на думку проф. В. Антоновича, до X- XIII століття та які привозили з Сирії та Візантії; вони досі ще мають великий ужиток у Болгарії. Єдиний виняток щодо браслетів виказала знову Гуцульщина, і знову-таки з архаїчним характером. У гуцулок (у гуцулів також) знаходяться в ужитку коли не браслети з реттків, цебто з мідних лаицюжкіп, то нараквиці, цебто поручі, чи наручі, цілком тої самої форми, як поручі священиків, шо прийшли до нас з Візантії. Для зими їх ряблять з овечої шкури, а для літа виплітають з ріжнобарвної вовни з більш-менш багатими ріжноманітними візерунками, найбільше геометричними.