Щодо каблучок та перснів, що їх носять на пальцях рук, то вони й тепер, як і раніш, дуже поширені скрізь на Україні, особливо у дівчат. Каблучки найчастіше бувають форми звичайного шлюбного персня, фабричного виробу, з білого чи жовтого сплаву, рідко — срібні. Дуже поширені каблучки «од святої Варвари великомучениці», що їх завше як дарунок приносять з Київа. Переш звичайно бувають тої самої форми та з тих самих матеріялів, що й каблучки. На їх щитку часто буває витиснуте щось подібне до серця або вставлене кольорове шкло- У гуцулів ці персні бувають не фабричного, а власного виробу, і тому там вони відзначаються своїм обробленням та часто багатою орнаментацією; вони бувають иноді обсаджені врізаними в мідь пацьорками або оздоблені інкрустацією з кольорової пасти, що напо доблює поливу.
Нарешті, поясні оздоби, що їх зовсім немає на цілій Україні, у гуцулів зводяться до ріжного роду вибагливо орнаментованих мідних пряжок, агра-фіи, фігурних гачків для навішування ключів тощо.
2) 3 а ч іс и волосся. Дослідник старовинної слав'пкської, а зокрема чеської, одежі Ч, Зібрт на основі досліджених мініатюр старовинних рукописів вважає, що у слав’ян у старовину дівчата ходили з непокритою головою, розділивши волосся проділем посередині та відкинувши його на спину. Коли ми визнаємо, хоч частково, достовірність наших старовинних малюнків, наприклад мініятюр Кенігсбергського літопису, то й нам прийдеть-си спинитись на такому самому припущенні, бо й на малюнках Рігельмана дшчатл всіх станів намальовані з розпущеними ззаду кучерями, а на малюнках 1 олембіовського українські дівчата намальовані вже з двома косами, що висить вздовж спини. В наші часи лівобережні дівчата, зробивши ириділь посеред голови, розчісують волосся на дві сторони, заплітають його У дві коси та в будні обвивають голову косами, як вінком, а в свята, відділивши пасмо волосся ззаду, сплітають все в одну косу, яка разом із вплетеними в неї кісниками висить вздовж спини. На Правобережжі в будні зачіска така сама, але в свята волосся заплітають у дві коси, що висять ззаду. Крім того, тут трапляються іце й складніші зачіски. Для одної з таких зачісок, що її звуть у зв'язки, волосся розділюють, як звичайно, на дві сторони, але далі, трохи вище лоба, роблять ще другий проділь, перпендикулярно до першого, та відділене ним волосся передньої частини голови розчісують і спускають трохи по обох боках лоба, утворюючи так звані начоси, що їх кінці за вухами підкладають під коси Для другої зачіски — у колокілкм - волосся, призначене для начосів, захоплюють гребінцем маленькими пасмами та перекидають його з одної сторони голови на другу, наслідком чого виходить не рівний, а зубчастий проділь. В придністрянській Галичині дівчата заплітають також волосся п чотири коси; нрн цьому передні коси підплітають коло висків, задні розділяють иа дрібні косички (дрібушки), які укладають потім навколо голови, а одну з них перекладають через середину голови. Нарешті, в Угорській Русі дівчата трохи напускають волосся на кути лоба, закриваючи вуха, а нижні частини цих начосів підплітають у дві маленькі кіски, що обрамлюють начоси знизу (див табл. V, с та d, а також табл. XIX, с).
Зачіска замужніх жінок на Україні зовсім инша. Старовинний звичай, що ніколи не змінявся, безумовно вимагає, щоб волосся замужньої жінки було заховане під головним вкриттям, і «світити волоссям» або «ходити простоволосою» вважають для неї незвичайною непристойністю. Піл час моїх антропологічних подорожів мені і на Великій Україні, і в Галичині ніколи не при-ходнлося натрапляти на труднощі, коли я просив, наприклад, оголити коліно, але майже скрізь моя просьба скинути очіпок викликала найенергічиіші протести, що припинялись часом завдяки тільки інтервенції місцевого священика. Тому і зачіска замужніх жінок Зводиті>ся звичайно до того, що просто закручують волосся у вузол та підсовують його під очіпок. В деяких місцевостях, однак, замужні жінки, не заплітаючи кіс, ділять волосся иа дві половини, а потім, згорнувши кожну з них у джгут, намотують їх у протилежному напрямі на невелнчке луб'яне чи мотузяне кільце, що мас назву кибалки, і далі прикривають кибалку очіпком, або сітчастим, або особливої форми — розширеним зверху. У північно-західній частині Ковельського повіту на Волині та в цілій смузі Галичини, шо тягнеться від Волині до Карпат (Надвірна), волосся у замужніх жінок підтинають до рівня отвору вуха, а потім на нього вдягають невеликий очіпок та нав’язують навколо очіпка теж невелику хустину; коли хотять, очіпок та хустину здіймають з голови, як шапку у чоловіків, 3 під очіпка та хустини пидно кінці підстриженого волосся (табл IV, а). Старовинний звичай стинати волосся перед шлюбом існує в особливо примітивній формі у гуцулів: у них косу молодої прив'язують кінцем до дерев’яного кілочка, вбитого в стіну, а потім молодий з одного маху одрубує цей кінець своїм топірцем. У бойків у деяких місцевостях на Карпатах жінки ховають усе волосся під чіпець, але залишають перед вухами два довгих кучері на кшталт жидівських пейсів, що висять иноді до пояса (табл. ХНІ. d) Де-не-де, як, наприклад, у Побуці, «жони» в будні закручують волосся в два вузли по боках голови, а в свята розпускають їх по плечах, прикриваючи в обох випадках білою покришкою — те кою. що про неї скажемо далі.