Утім, зосередження на мейнстримовій культурі – не просто практичний спосіб досягнення мети, бо на це також є вагомі причини. По-перше, американський середній клас живе особливим і домінантним ладом суспільства, а також пропагує його. Щоб побачити зміни в країні, нам треба поглянути на цих людей. По-друге, більша частина оповіді, про яку йдеться в цій книжці, – це саме про поширення мейнстримової культури, про те, як більша кількість американців приєдналася до центру, що дедалі розширювався. Наприклад, лише незначна кількість дорослих американців на початку ХІХ століття мала право голосу на виборах і право власності, але врешті-решт більшість їх здобула ці права. Ще один приклад. У ХХ столітті набагато більше американців, ніж будь-коли раніше, дотримувалися звичайного життєвого шляху: відвідували школу до пізнього підліткового віку, починали працювати на повну ставку, одружувалися, ростили дітей, дивились, як діти залишають домівку, мешкали вдвох у порожньому родинному гнізді, а потім ішли на пенсію. Різні категорії американців істотно відрізнялися тим, скільки їх долучалося до мейнстримової культури та коли вони це робили. Передусім набагато менше афроамериканців, ніж євроамериканців, поділяли цей стиль життя. А втім, поза сумнівом, дедалі більше й більше американців приєднувалися до мейнстримової культури27.
Ці теми мають моральний і політичний підтекст. Досить часто ґранд-наративи, присвячені американській історії, слугують політичним поглядам. Іноді навіть дрібні деталі (приміром, про те, як одягалися колоністи або наскільки високими були військовослужбовці в період Громадянської війни у США) сигналізують про позицію автора щодо політики ХХІ століття. Один дослідник зазначив: «уся американська історія нині – це рівнина, на якій супротивники відкрито воюють за душу Сполучених Штатів». Суперечка зазвичай стосується не наявних фактів, а того, який ярлик на них повісити або під яким кутом їх презентувати. Приміром, жінки із середнього класу на початку ХХ століття мали більший сексуальний досвід у молодому віці, ніж їхні матері в минулому. Це сексуальне «звільнення» чи сексуальна «розпуста»? Це надавало жінкам владу чи шкодило їм? Врешті, історія не розгортається згідно з якоюсь політичною чи моральною логікою, що організує всі зміни в чіткі моральні шеренги. Сподіваюся, що цей історичний опис не має політичного підтексту. У своїх попередніх книжках я не вагався, коли зосереджувався на класових і кастових нерівностях у модерній Америці. Хоча ці теми також постають у цій книжці, але її увагу спрямовано на інше: на розширення кола американської культури й характеру американців. Таки існує центр американської культури, і його сила поглинання могутня, а сам він – особливий, чи «винятковий». Про це свідчать історичні документи28.
До кого звертається ця книжка? До кількох типів читачів. Маю надію, що вона повідомить неісторикам, як-от моїм колегам-соціологам, про чудовий дослідницький скарб, що його розкопали американські соціальні історики. Ми можемо дістати користь з історичної перспективи. Також я сподіваюся, що історикам стане у пригоді сторонній погляд на їхні дослідження та застосування матеріалу з інших соціальних наук. Найбільше плекаю надію на те, що ця книжка стисло розповість широкому колу читачів про еволюцію американської культури та характеру американців, а також про значення цієї еволюції. Велике коло читачів важливе, тому я написав книжку для людей, що вже мають базові знання з американської історії та відчувають допитливість стосовно порушених тут питань, однак їм бракує часу чи терпіння длубатися в складних наукових суперечках або в насичених деталями документах. (Ті ж читачі, хто, як і я, полюбляє суперечки й деталі, можуть звернутися до приміток наприкінці книжки.)
Оскільки в центрі уваги перебуває ментальність і стилі життя, ми маємо почати з базових матеріальних умов життя. Наприклад, місіс Ріпкен, хоч і не покладала рук, але все ж могла виступати для своїх дітей бейсбольною тренеркою, партнеркою для гри в баскетбол і керувати їхніми емоціями, а місіс Даффілд не могла так діяти, бо була завантажена елементарним приготуванням їжі й шиттям одягу для своїх дітей. Наступний розділ книжки присвячено фундаментальному питанню: як упродовж історії змінювалися виживання й безпека американців.
2. Безпека
На початку 1865 року Абрагам Лінкольн був найвпливовішою людиною в Західній півкулі. Його діда вбили індіанці. На його очах у віці немовляти помер молодший брат. Коли йому виповнилося десять – померла його мати, а коли дев’ятнадцять – старша сестра. І він тужив, коли Енн Ратледж (може, його кохана, а може, просто подруга) згасла від тифу. Двох із чотирьох своїх синів він поховав іще до того, як їм виповнилося дванадцять, а третього сина – коли тому виповнилося вісімнадцять. Він мав дружину, якій була притаманна емоційна нестабільність, а сам потерпав від депресії і міг сконати передчасно й насильницькою смертю. Цей довгий перелік, наче з біблійної Книги Йова, навіть у ХІХ столітті, мабуть, виглядав жорстоко, проте Лінкольнові сучасники теж стикалися з чимось подібним. Приміром, більшість батьків тієї епохи поховали щонайменше одну дитину, а через сто років, на щастя, такий досвід переживала лише невелика кількість американських батьків. Життя в ХІХ столітті було сповненим небезпек1.