Прості американці посилили особисту гігієну. На початку ХІХ століття більшість американців, за твердженням реформаторки Кетрін Бічер, регулярно мили лише свої обличчя, шиї, долоні та ступні. Деякі люди вірили, що бруд корисний для здоров’я, а часте миття тіла небезпечне. Через нестачу водопровідної води більшість американців однаково не мали змоги митися регулярно. Проте до середини ХІХ століття дедалі більше американців, що належали до середнього класу, мали водопровідну воду, а також повірили в нову ідею, що купання здатне поліпшувати здоров’я та красу. Всередині своїх домівок вони встановлювали унітази й ванни, а також прищеплювали своїм дітям звичку до охайності. Дехто проповідував охайність іммігрантам і робітничому класу, фінансував громадські лазні й навчав гігієни в благодійних центрах (settlement houses)16.
Ці громадські та приватні ініціативи значно зменшили кількість жертв епідемій. 1892 року до міста Нью-Йорка дісталася ще одна епідемія холери, яка вже винищила багато тисяч людей у Європі й чимало пасажирів на кораблях, що прибували. Органи охорони здоров’я в місті хутко діагностували хворобу, ізолювали хворих, дезінфікували домівки й очистили вулиці. Врешті, померло лише дев’ять мешканців Нью-Йорка. Епідемії не зникли (пандемія грипу 1918–1919 років позбавила життя приблизно п’ятисот людей лише в одному містечку Скенектеді), однак рівень смертності, особливо серед дітей, істотно знизився. Загалом стан здоров’я американців помітно поліпшився, а їхній середній зріст збільшився. Як і завше, ці поліпшення спершу поширились у середовищі представників середніх класів суспільства, тому наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття заможні американці були значно здоровішими й вищими на зріст за бідних. Мусило з’явитися ще одне покоління, а то й два, щоб решта американців наздогнала заможних за цими показниками17.
Збільшення тривалості життя
Хтось може засумніватися в тому, що наше здоров’я набагато ліпше за здоров’я наших предків, звернувши увагу на сучасний потік моторошних повідомлень про харчові добавки, нестачу фізичної активності, сонячні опіки й таке інше. Парадоксально, але всі ці нав’язливі ідеї виникли тому, що тепер набагато більше людей живуть достатньо довго й стикаються з хворобами похилого віку (приміром, хворобою Альцгаймера), споживання надмірної їжі призводить до хвороб, спричинених ожирінням, а чимало американців сподіваються довше лишатися бадьорими (яскравий приклад: популярність препаратів для підвищення лібідо).
Упродовж ХХ століття середня очікувана тривалість життя щойно народженого американця зросла приблизно на 30 років: якщо білі жінки помирали раніше приблизно в 50, то тепер – приблизно у 80. Найразючіші зміни відбулися з народженими в бідних батьків немовлятами, які за попередніх поколінь були приречені на коротке життя. Причини смерті теж змінилися. У ХІХ столітті американці помирали переважно від інфекційних хвороб, а наприкінці ХХ століття вони гинули від хвороб похилого віку, як-от серцево-судинних захворювань, а також унаслідок соціальних причин, приміром автокатастроф. Безліч смертоносних недуг (віспа, холера, туберкульоз, тиф і рахіт) зникли або кількість їхніх випадків істотно скоротилася. Навіть жахлива епідемія СНІДу наприкінці ХХ століття, як на історичні мірки, вбила небагатьох. 1900 року приблизно один із п’ятисот американців помер від туберкульозу, а наприкінці ХХ століття приблизно одному з шести тисяч американців іще тільки діагностували СНІД. Кількість нещасних випадків, особливо зумовлених небезпеками фермерського життя, скоротилася. Після 1930 року коефіцієнти серйозних травм на виробництві знизилися більш ніж наполовину. Загальне відчуття благополуччя поліпшилося. Американці фізично дозрівали в ранішому віці, виростали вищими й рідше потерпали від інвалідності. На це поліпшення частково вплинули тривалі зміни в наявних паразитах і людському імунітеті, зростання багатства у ХХ столітті вплинуло ще більше, однак найбільше його спричинило соціальне втручання18.