Ініціативи в царині охорони здоров’я, що їх державні органи влади започаткували наприкінці ХІХ – на початку ХХ, як-от очищення води, розширилися завдяки таким програмам: правила техніки безпеки, харчові добавки, вакцинація та знищення шкідників. Органи влади в більшості великих міст започаткували ретельне прибирання вулиць і регулярне вивезення сміття. Мешканці міст звикли розраховувати на державні санітарні заходи, за які колись відповідали особисто. 1920 року кілька мешканців позивалися до суду на місто Скенектеді через те, що члени їхніх сімей підхопили тиф із зараженої води. Водночас поради вікторіанської доби щодо особистої гігієни й прибирання домівки посуворішали, до чого спонукали фахівці з домоведення, лікарі та вчителі, а також бізнесмени, які прагнули продати такі товари, як дезінфекційні засоби. Пізніші державні ініціативи зумовили появу програми Medicare[11], правил техніки безпеки на робочому місці, вимог до споживчих товарів, спонсорованих медичних досліджень, контролю за харчовими продуктами тощо. Коефіцієнти смертності знизилися надзвичайно, бо інфекційні хвороби опинилися під контролем. Американцям у містах уже не загрожував вищий ризик смерті порівняно з американцями в сільській місцевості19.
У ХХ столітті американці також харчувалися ліпше за своїх предків: вони споживали більше поживних, а не порожніх калорій. Завдяки технологічним удосконаленням у царинах урожайності сільськогосподарської продукції, її обробки, консервування, транспортування й заморожування американці всюди отримували відносно свіжі фрукти, овочі, м’ясо й молочні продукти. І споживали дешевшу їжу: 1919 року задля 12 яєць пересічний працівник мав трудитися 80 хвилин, а 1997 року – лише п’ять. 1901 року «білі комірці» в містах віддавали на їжу 46 відсотків своїх загальних витрат, а 1986 року – лише 19. Технології і врожайність, а також забезпечення вітамінами й державні програми зі збагачення харчових продуктів, навчання здорового харчування й субсидії на харчування для бідняків неабияк поліпшили раціон американців. Це стало очевидним упродовж 1930–1940-х: попри тяжкі наслідки Великої депресії та дефіцит, зумовлений Другою світовою війною, американці не голодували, а їхнє здоров’я загалом невпинно поліпшувалося20.
Якщо більшу частину поліпшення на початку ХХ століття зумовили заходи, спрямовані на харчування й охорону здоров’я, то пізніше нові ліки, як-от пеніцилін і антибіотики, а також медична допомога (приміром, неонатологія для немовлят і лікування серцевого нападу в людей похилого віку) додали американцям чимало років життя. Зміна у витратах свідчить про разючу переміну: 1900 року американці витрачали приблизно вдвічі більше на похорони, ніж на ліки, а 1990 року вони витрачали приблизно вдесятеро більше на ліки, ніж на похорони21.
Менш привілейовані американці (представники меншин, люди похилого віку, мешканці південних штатів і злидарі) дістали найбільше користі з удосконалень ХХ століття і долучилися до мейнстримової культури. Лауреат Нобелівської премії, економіст Роберт Фоґел так прокоментував це: якщо «щось відрізняє [двадцяте] століття від минувшини, то це значне зростання тривалості життя нижчих класів». Це вирівнювання життєвих шансів відбувалося головно у першій половині ХХ століття. Після цього тривалість життя й далі продовжувала зростати для всіх американців загалом, однак розбіжності вже не зменшувалися. Між соціальними класами, і найбільше між білими й чорними американцями, збереглися важливі відмінності в смертності немовлят і загальному коефіцієнті смертності. На початку третього тисячоліття загальний коефіцієнт смертності для афроамериканців був на 60 відсотків вищим, ніж для білих американців. (Однак іспаномовні мешканці США насправді мали ліпші перспективи здорового життя, ніж неіспаномовні білі.) А втім, упродовж усього ХХ століття навіть відмінності між білими і чорними помітно зменшилися22.
Та все ж з’явилася нова й бентежлива розбіжність як у зрості, так і в середній очікуваній тривалості життя. Упродовж багатьох поколінь американці виростали вищими й жили довше за європейців, однак до 1900 року європейці майже наздогнали американців. А до початку ХХІ століття, коли здоров’я поліпшилося в людей по обидва боки Атлантичного океану, європейці, що жили в схожих умовах, виростали вищими й жили довше за американців. Причини цього незрозумілі, але їх можна віднайти в більшій економічній нерівності, що панує в Америці, а також (попри всі програми у ХХ столітті) у її менш ефективних державних програмах охорони здоров’я23.