Водночас те, що завдяки рогу достатку в ХХ столітті тривалість життя і зріст американців збільшилися (хоча й не так сильно, як у європейців), спонукало мешканців США до нових способів нашкодити собі: передусім це керування автомобілем, паління сигарет, переїдання та брак фізичної активності. Наприклад, між 1919-м і 1926 роком завдяки розбудові сільських доріг у Північній Дакоті щорічна кількість смертей у ДТП зросла у цьому штаті з 11 до 77. Загальний національний коефіцієнт смертності в ДТП був найвищим 1937 року: 31 смерть на 100 тисяч населення. А на початку ХХІ століття він усе ще становив приблизно 15 смертей на 100 тисяч населення. Коефіцієнт смертності від раку впродовж цього ж періоду підстрибнув із 64 смертей до майже 200 на 100 тисяч населення. В останні десятиліття ХХ століття медичні експерти стривожено вказували на зростання ваги й такі наслідки цього для здоров’я, як астма й діабет. Американці усвідомили надлишкову вагу як свою особисту проблему, адже під час опитування розповіли, що хотіли би зменшити свою вагу: у 1950-х таке сказав кожен третій респондент, проте на початку 2000-х – абсолютна більшість американців. Хвороби, спричинені нестачею, заступили хвороби, спричинені надлишком24.
Наслідки
Значне зростання тривалості життя й поліпшення здоров’я мали далекосяжні наслідки. Ще 1870-го вік лише кожного 33-го американця становив 65 років і більше, а на початку 2000-х – приблизно кожного восьмого американця. 2050 року до таких, імовірно, належатиме кожен п’ятий. Частка американців цього віку збільшилася переважно тому, що батьки з плином поколінь мали набагато менше дітей (обговорюватиму це в четвертому розділі). Одна з причин, чому американці мали менше дітей, полягала в тому, що так багато їхніх нащадків виживало. Поєднання довшої тривалості життя й меншої кількості дітей означало, що на долю більшості сучасних американців випадала така стадія в житті, яка колись була притаманна меншості, – «порожнє гніздо» (подружжя мешкає окремо від своїх дорослих дітей). 1900 року лише 15 відсотків американців похилого віку мешкали в «порожньому гнізді», а більшість інших літніх американців жили зі своїми дітьми як удови чи вдівці на утриманні. На відміну від цього 2000 року приблизно половина людей похилого віку жили як подружжя окремо, а решта мешкали переважно як одинаки й одиначки. Усередині сім’ї люди похилого віку дедалі частіше фінансово підтримували своїх дорослих дітей, а не навпаки. Поза сім’єю завдяки зростанню чисельності, ліпшому здоров’ю й кращій фінансовій забезпеченості люди літнього віку здобували дедалі вагоміший соціальний, економічний, політичний і культурний вплив. Їхні зацікавлення й смаки щодалі більше формували зацікавлення й смаки решти американців25.
Американці рідше стикалися зі смертю та тяжкою інвалідністю. Вони почали менш фаталістично сприймати хворобу або передчасну смерть близької людини, рідше вбачати в них невдачу чи Божу волю й частіше тлумачили їх як події, яких можна уникнути чи принаймні їх контролювати. Історики Ненсі Дай і Денієл Блейк Сміт простежили ці зміни світогляду в листах і щоденниках матерів із середнього класу, чиї немовлята померли. У XVIII столітті панував фаталізм, у XIX столітті він поступився відчуттю особистої відповідальності, а тоді у ХХ столітті на зміну тому відчуттю прийшло переконання, що суспільство загалом також винне, бо, приміром, здійснювався недостатній контроль за якістю харчів. Нині індивідуальна чи колективна людська дія може відтермінувати появу янгола смерті. Наприклад, 1910 року керівник Комісії з молока в місті Нью-Йорк стверджував: «Урешті-решт, смертності немовлят треба покласти край не завдяки філантропії чи інституціям… а завдяки розумному материнству». Це відчуття відповідальності й контролю, спільно з наявністю здоровіших дітей, спонукало американців, як переконливо доводять деякі вчені, обмежити розмір своїх сімей: вони сподівалися, що їхні діти житимуть. Так само що більше смерть перетворювалася на досвід лише літніх людей, то більше вона виглядала звичайною й рутинною. Люди та їхні живі спадкоємці мали змогу планувати смерть. Отже, завдяки запобіганню смерті та її плануванню більше американців здобули контроль і відчуття спроможності, які є складовими добровільності26.
Водночас менший страх перед смертю і перед її начебто примхливістю, як вважають деякі дослідники, послабив потребу американців шукати розради в релігії. Релігійна віра повинна була згаснути, проте цього не сталося (про це йтиметься в шостому розділі). Однак, мабуть, змінилася природа релігійної віри американців: від схвалення таємничих наказів вередливого Бога вони перейшли до прославляння непохитного милосердя Бога люблячого27.