Зменшення кількості передчасних смертей також могло спонукати американців інтенсивніше присвятити себе життю найближчих людей. Коли виживання немовлят і дітей ставало дедалі безсумнівнішим, то батьки дозволили собі більшу емоційну прив’язаність до своїх немовлят і дітей. Так само американці почали більше цінувати життя. Поміркуйте про дедалі вищі очікування громадян щодо дій державних органів влади, юридичних гарантій, страхування й компенсаційних виплат (приміром, про сповнених скорботи мешканців Скенектеді, які 1920 року позивалися проти міста в суді стосовно смертей від тифу). Життя перестало бути таким знеціненим, як раніше28.
Врешті, ми можемо припустити, що рідші зустрічі з передчасними смертями та з виснажливими хворобами чи травмами послабили психічний біль, від якого регулярно потерпали американці. А може, і не послабили. За колоніальної доби американці мусили миритися з тим, що один історик назвав «цілковитою нормальністю смерті». Цілком імовірно, що в сучасному контексті нечастий досвід смерті чи немочі найближчих людей став значно лякливішим і болючішим тому, що він спостерігається значно рідше29.
Серед судових справ, за які брався молодий адвокат Абрагам Лінкольн, щоб профінансувати свої політичні амбіції, були банальні вбивства, типові для ХІХ століття: наслідок надмірного пияцтва, сімейних чвар або гнітючих образ. Під час одного відомого судового процесу Лінкольн домігся виправдання для чоловіка, що зізнався в убивстві. Лінкольн доводив: його клієнт удався до самозахисту, бо його попередили, що жертва має намір напасти на нього. Випадкове насильство часто спалахувало як у Лінкольновому фронтирі, так і в схожих на фронтир кварталах великих міст, де панувало беззаконня і юрмилися молоді волоцюги. Американці також часто вдавалися до насильства для того, щоб контролювати насильство, або навіть для того, щоби просто забезпечити дотримання місцевих норм. У своєму першому великому публічному виступі 1838 року Лінкольн відгукнувся на «повідомлення про грубі порушення закону, вчинені натовпом, [з яких] складалися щоденні новини того часу. Ті повідомлення поширилися всією країною від Нової Англії до Луїзіани». У переліку він вказав на лінчування в штаті Міссісіпі азартних гравців, рабів, яких підозрювали в підготовці заколоту, імовірних аболіціоністів і простих чужинців. Він згадав, як натовп спалив чорного чоловіка в місті Сент-Луїс, і йому не потрібно було нагадувати публіці в Спрінґфілді про те, як минулої осені лінчували видавця-аболіціоніста в містечку Олтон, у цьому ж штаті Ілліной. Із плином поколінь ця культура насильства слабнула, проте навіть наприкінці ХХ століття американців непокоїла загроза нападу на них. 1995 року респонденти під час опитування тлумачили злочинність як таку царину життя, в якій країна «зазнала найбільшого занепаду», що є черговим прикладом систематичних помилкових спогадів. Хоча віктимізація впродовж американської історії то зростала, то спадала, однак Лінкольнова доба була більше сповнена насильства, ніж сучасна доба30.
До 1800 року впродовж століть і європейцям, і американцям загрожував набагато вищий ризик стати жертвою будь-яких типів насильства, ніж загрожує нині. І для європейців, мабуть, такий ризик був навіть більшим, ніж для американських колоністів. Люди планували свої повсякденні справи так, щоб уникнути грабіжників, міських хуліганів, п’яниць, розгніваних сусідів і розлючених чоловіків чи дружин. Люди часто залагоджували свої сварки насильницьким шляхом. Кривава різанина наприкінці Шекспірових трагедій відлунювала в досвіді глядачів у домодерну добу. На початку ХІХ століття рівень повсякденного насильства в західних країнах істотно знизився. Однак у Сполучених Штатах він не пішов на спад надто помітно чи швидко. У ХХ столітті Америка вирізнялася серед багатих західних країн особливим насильством. (Американці не були особливо кримінальними: коефіцієнти злочинності у США, приміром, крадіжок, поєднаних із проникненням у приміщення, крадіжок гаманців чи сумочок, були приблизно середніми серед західних країн.) 1999-го і 2000-го, попри те що коефіцієнт убивств у Сполучених Штатах сягнув майже 40-річного мінімуму і становив приблизно 5,6 убивства на 100 тисяч мешканців, він усе ж лишався втричі, ба й більше, вищим за відповідні коефіцієнти в Європейському Союзі, Канаді й Австралії. Цей сумнівний знак розрізнення американців, здається, відображав надзвичайно високий рівень насильства в окремих групах людей, а також культуру, яка вимагала від чоловіків до смерті боронити свою «честь» від, приміром, суперника в коханні або насупленого незнайомця31.