Насильство у спадок
Насильству та страху в Північній Америці колоніальної доби були притаманні специфічні риси. Століттями сутички між колоністами й корінними мешканцями періодично завершувалися масовим убивством представників обох сторін. Денієл Дрейк, що став відомим професором медицини, пригадував рутинні дії у своєму дитинстві в Кентакі 1780-х: у сім’ї вони тримали сокири й коси «під ліжком як зброю для захисту, якщо індіанці нападуть. Уранці щонайперше потрібно було вилізти драбиною, що завжди стояла притуленою до дверей, на горище, де крізь шпарини видивлятись індіанців, чи не ховаються вони біля дверей, щоб увірватися, щойно знімуть поперечний засув». Періодично війни з індіанцями й війни між Англією та Францією примушували фермерів-йоменів вступати в міліцію (ополчення), здійснювати тривалі походи й брати участь у битвах. Під час Семирічної війни понад п’ять тисяч колоністів-ополченців померло або зазнало поранень. (Певна річ, Американська революція спровокувала криваві зіткнення між сусідами в різних куточках нової держави.) Насильство було звичним явищем серед господарів, рабів, сервентів, висланих з Англії злочинців та індивідів, що позбулися рабства чи боргової неволі. Те, що вважалося системою кримінального правосуддя, спиралося на цивільних осіб, які були водночас і вартовими, і суддями. Жертви злочину мусили самостійно відшукувати й карати нападників. Судді, особливо в Новій Англії, більше зосереджувалися на злочинах проти суспільної моралі, ніж на злочинах проти особи: у XVII столітті вони ухвалювали смертний вирок за адюльтер і содомію. Зазвичай чиновники органів влади відхиляли напади на жінок як непослідовні, ігнорували вбивства немовлят і тримались осторонь, коли люди залагоджували свої сварки насильством. Завдяки своїй розпорошеності, мобільності й економічній незалежності американці колоніальної доби могли уникати різних типів міжобщинних воєн (зокрема кровної помсти), які мордували більшу частину Європи. А втім, індивідуальне, міжособистісне насильство ніколи не полишало американців32.
У ХІХ столітті насильство стало, мабуть, ще звичнішим. Більша частина країни була слабко контрольованим фронтирним суспільством, у якому жили люди, що постійно переселялися. Історик Елліот Ґорн розповідає, як у різних куточках сільської Америки чоловіки регулярно брали участь у «бійках за честь», невід’ємною частиною яких було видавлювання очей і відривання вух. Забіякуватість не панувала лише на заході США. Ґорн також розказує, як чоловіки в салунах міста Нью-Йорк жорстоко гамселили один одного, захищаючи свою особисту гідність або честь своєї етнічної групи. Молодь у містах створювала банди, які боролися за контроль над вулицями. Чимало насильства в ХІХ столітті принесли ріки міцних алкогольних напоїв, які наповнювали життя чоловіків. Один історик фронтиру в штаті Ілліной зазначив: «Звісно, не всі чоловіки напивалися до нестями чи бились як собаки, проте загалом культура чоловіків визнавала таку поведінку звичним явищем громадського життя». Чоловіче насильство також спрямовувалося й на інших. Мешканець Сент-Луїса писав: «Єдиною нічною вартою в місті були грабіжники, які цупили все, що бачили, ба більше, тероризували жінок і дітей». Жінки неабияк ризикували, виходячи на вулиці без супроводу. Сексуальні напади, особливо на незаміжніх жінок, замовчували й часто ігнорували. Також жінки наражалися на небезпеку вдома. У горішній частині штату Нью-Йорк стався випадок, коли господар знехтував наріканням своєї служниці на те, що гість чіпляється до неї, і покинув її на зґвалтування. Як і щодо вуличних нападів, ми знаємо лише про ті випадки домашнього насильства, які розглядалися в суді. Сусіди, що роками чули, як чоловіки лупцюють своїх дружин, повідомляли про такі інциденти лише тоді, коли нападників арештовували за вбивство. «Звичайний» рівень лупцювання дружини вважався прийнятним. Перед Громадянською війною у США кількість зґвалтувань і випадків домашнього насильства, мабуть, зросла. Жінки також чинили насильство, принаймні вбиваючи немовлят. Міжособистісне насильство, за словами одного історика, було «частиною щоденної організації сімейного життя», частиною виховання дітей, навчання в школі, розваг на дозвіллі й, звісно, способом залагодити сварку33.