Кримінальне судочинство в епоху до Громадянської війни там, де воно діяло, було апатичним. Вартові й констеблі часто були неефективними, судді – пасивними, а присяжні поблажливо ставилися до нападників і вбивць, коли чули якесь поважне виправдання вчиненого насильства (як та Лінкольнова промова в суді). Образа з боку товариша по чарці, надокучливе базікання дружини або непослух раба могли вважатися достатніми для того, щоби звільнити від відповідальності за напад. 1858 року в містечку Честерфілд, штат Массачусеттс, Чарльз Ґібсон умисно й брутально вбив свою дружину Ізабеллу, що її він часто лупцював раніше. Присяжні визнали його винним лише в убивстві з необережності, врахувавши те, що дружина пиячила й не слухалася чоловіка. Історик Ерік Монкконен на підставі ретельного дослідження протоколів судових засідань і газетних статей підрахував, що в ХІХ столітті в місті Нью-Йорк від половини до трьох четвертей убивць цілком уникли будь-якого покарання, а багатьом іншим присуджено лише символічні штрафи34.
У ХІХ столітті зростало також колективне насильство. Іммігранти з Європи, особливо ірландці, та місцеві білі часто билися в таких міських кварталах, як Файв-Пойнтс у Нью-Йорку. Білі нападали на звільнених із рабства чорних у містах на півночі США, нейтивісти нападали на католиків, а члени політичних клубів гамселили один одного в день виборів. У багатьох містах молоді хлопці об’єднувалися в робітничі братства чи добровільні пожежні бригади й, добряче зарядившись алкогольними напоями, духопелили один одного через роботу, водяні рукави чи просто, щоб потім похизуватися. Віджиланти нападали на борделі, аболіціоністів і всіх, хто порушував правила пристойності (пригадайте Лінкольнову промову 1838 року). Війна з індіанцями тепер, коли їх відтіснили значно далі на захід, непокоїла відносно невелику кількість білих американців, однак жорстокість цієї війни, напевно, лише посилилася. 1855 року колонка в газеті New-York Daily Times, яка мала заголовок «Індіанці: війна на знищення», повідомляла, що всюди на далекому заході племена індіанців повстають, «убиваючи й оскальповуючи [білих] чоловіка, жінку й дитину». Автор колонки із сумом і майже співчуттям зазначав, що корінні мешканці «лише борються за свою Батьківщину, свої домівки та свої права» і що «горді й пристрасні дикуни влаштовуватимуть засідки й убиватимуть, як вони це завжди чинили, а мстиві колоністи будуть… убивати “індіанських дияволів”, наче тих собак». Наприкінці автор написав, що історична доля корінних мешканців – загинути до наступу «англо-саксонської раси». Найпоширенішими й найфатальнішими були хронічне насильство, яке рабовласники застосовували щодо рабів, а також епізодичні напади рабів на білих у південних штатах. Раби потерпали від постійного знущання у вигляді копняків, шмагання й погрози канчуком, а білих непокоїла помста («Ми тримаємо вовка за вуха», – застерігав Джефферсон). Насильство, вкорінене в рабстві, а також культура чоловічої честі спричинили хронічне насильство на півдні країни, і ця традиція була притаманна півдню впродовж багатьох поколінь35.
Ефективний контроль державних органів влади над індивідуальним і колективним насильством зароджувався повільно. У середині ХІХ століття великі міста почали створювати професійні департаменти поліції головно для того, щоб стримати бунтівні групи людей. Штати також зробили судову систему професійною: приміром, державні аторнеї, окружні аторнеї керували обвинуваченням у суді. Органи влади повільно почали приборкувати як щоденне міжособистісне насильство, так і насильство колективне. Нове судочинство, що вперше з’явилось у великих містах, допомогло зробити міста безпечнішими за сільські регіони впродовж кількох наступних поколінь36.
Повніший контроль над насильством довелося відкласти, бо відбувалися великі й криваві сутички через рабство, вихід південних штатів зі складу США й расові суперечності до початку, під час і після Громадянської війни. «Сині» й «сірі»[12] разом мобілізували на військову службу більшу частку населення, ніж під час будь-якої іншої війни в історії Заходу, а на Громадянській війні було вбито більше солдатів, ніж на всіх війнах США разом. Кожен восьмий білий чоловік призивного віку загинув під час цієї війни, а в південних штатах – кожен четвертий. Це на ціле покоління змінило демографічну ситуацію у США й кинуло тінь смерті на всіх американців. Через війну багато чоловіків змінили місце проживання, війна зробила їх жорстокішими, навчила вбивати й озброїла. Усе це спричинило вищий рівень насильства на тривалий час після битви під Аппоматтоксом37.
12
Назва армій Півночі й Півдня. Синій – колір військової форми солдатів північних штатів, сірий – солдатів південних штатів.