Під час Реконструкції Півдня білі погрожували смертю й убивали (зокрема шляхом горезвісного лінчування), щоб примусити звільнених із рабства чорних працювати, притлумити їхні вимоги рівності й знову здобути політичну владу. 1873 року на Великдень у містечку Колфекс, штат Луїзіана, білі чоловіки, протестуючи проти призначення республіканців на посади чиновників, убили понад сотню чорних і покинули їхні тіла з перерізаними горлянками лежати на відкритій місцевості. В інших випадках бунтівники проти Реконструкції також убивали білих республіканців. На заході країни існувало як організоване насильство (у війнах з індіанцями, що іноді мали характер геноциду), так і неорганізоване, що панувало серед поселенців у таких місцях, як табори шахтарів і рудокопів та містечка, де продавали худобу. Власник салуну в місті Тусон, штат Аризона, розповідає у своєму щоденнику про 1870-ті: як одного чоловіка повісили за те, що він украв мула, а іншому заплатили, щоб він покинув місто після того, як убив чорного. (Також у щоденнику того власника згадується чимало самогубств, спричинених отрутою, ліками й вогнепальною зброєю.) У містах на півночі також були свої небезпечні зони: квартали, де мешкали малозабезпечені, часто іммігранти або чорні, які й надалі схвалювали притаманне довоєнній добі міжособистісне насильство на вулицях і в салунах. 1883 року присяжні в Чикаґо виправдали Джеррі Данна за вбивство професійного боксера Джеймза Елліотта. Обвинувачений вистежив боксера в ресторані й застрелив його. Як і у випадку з клієнтом Абрагама Лінкольна за кілька десятиліть до цього, присяжні вирішили, що вчинена дія була самозахистом, позаяк Данн чув, що Елліотт погрожував йому. Редактор журналу The Nation засудив цей вердикт, бо він «явно рівнозначний повідомленню всьому небезпечному й брутальному класу міських мешканців про те, що закон не втручатиметься в їхні сварки, тому вони можуть битися, використовуючи смертоносну зброю, і безкарно вбивати один одного». Редактор нарікав, що в багатьох куточках країни громадяни внаслідок байдужості органів влади змушені озброюватися з метою захисту38.
Попри все це кровопролиття, міжособистісне насильство у другій половині ХІХ століття загалом зменшилося. Войовничий робітничий рух справді породжував страйки, бойкоти, напади на штрайкбрехерів, що завершувалися жорстокими переслідуваннями, вчиненими державною та приватною поліцією. Одурманені алкоголем, або маскулінною гордістю, або тим і тим водночас, чоловіки все ще скоювали левову частку насильства, проте кілька соціальних змін почали стримувати їх. Державні органи влади, як зазначалося раніше, перейшли від безсистемних охорони правопорядку й управління до професійних. Буржуазні ідеали в сім’ях таврували брутальність і заохочували домашні звички, як-от ігнорування салуну дорогою додому після роботи. На роботі командна праця у промисловості, а також нормований робочий день і нагляд нав’язували чоловікам із робітничого класу дисципліну. А культура середнього класу, що поширювалася (зокрема, її прищеплювали дітям представників робітничого класу в школах, де вони мусили перебувати дедалі більше часу), надавала самоконтролю більшого значення39.
Цикли у ХХ столітті
Насильство – особливо лінчування й бунти – тривало й далі, однак упродовж першої половини ХХ століття воно повільно вщухало. Коефіцієнт убивств, найнадійніший показник насильства загалом, знизився в 1950-х до свого, мабуть, історичного мінімуму й становив приблизно 4,5 убивства на 100 тисяч людей. Напади, що не завершувалися смертю, реєстрували не так ретельно, однак рівень такого насильства знизився, мабуть, ще помітніше. Наприкінці 1950-х американці жили, найімовірніше, в епоху найбільшої безпеки від насильства40.
Учені наводять кілька причин зменшення рівня кримінального насильства. Курс на заспокоєння, що почався наприкінці ХІХ століття, тривав і у ХХ: зростала кількість дітей, що відвідували школу, збільшувався обсяг роботи на заводах, салуни занепадали, судова система вдосконалювалася, життя почало вважатися священним, а кількість неодружених чоловіків, що мешкали окремо, скорочувалася. (Частка чоловіків 25–44 років, що жили поза сім’єю, знизилася з максимальних 22 відсотків у 1920 році до 10 – у 1950-му.) Міжособистісне насильство загалом зменшувалося майже впродовж 100 років. А втім, в Америці насильство спадало менше порівняно з Європою, і його скорочення не було постійним41.
А потім настали 1960-ті. 1960 року вбивство позбавляло життя приблизно п’ятьох американців із кожних ста тисяч. 1980 року й потім 1991-го вбивали одинадцятьох американців із кожних ста тисяч – коефіцієнт, що наближався до коефіцієнта ХІХ століття. Поліція також зареєструвала зростання в багато разів кількості інших злочинів, зокрема нападів і пограбувань. Ще 1968 року менш ніж третина американців під час опитування, проведеного Організацією Ґеллапа, відповіла, що в радіусі приблизно милі від їхньої домівки вони бояться ходити вночі самі, а вже 1981 року майже половина зізналася, що вони цього бояться42.