Значне економічне зростання в ХІХ столітті піднесло середній клас і його буржуазну культуру. Це врешті-решт забезпечило більш комфортні умови життя багатьом американцям. Але водночас це також зумовило інтенсивну вразливість у багатьох людей, нерідко тих самих, чий побут неабияк поліпшився. 1800 року четверо з п’яти дорослих американців працювало в сільському господарстві: вони діставали вигоду з нових земель, товарів і ринків. Органи влади підтримували економічне піднесення: будували дороги, фінансували створення каналів, продавали державну землю, переселяли індіанців, забезпечували поштовий зв’язок, поглиблювали гавані, поширювали готівку, допомагали отримати позику, а також надавали правовий захист інвесторам. Чимало сімей просто захоплювали нічийну землю, а платили за неї лише згодом. Томас Лінкольн самочинно оселився на земельній ділянці в штаті Індіана й користувався нею майже рік, аж поки зміг заплатити бодай за її половину. 1817 року Закарая й Ненсі Пітер, а також їхні п’ятеро дітей оселилися в порожній хатині біля річки Шуґар-Крік, штат Ілліной. Коли через рік повернулися власники хатини, то сім’я Пітерів виїхала й збудувала дім за декілька миль звідти. 1828 року в штаті Ілліной дві третини фермерів були сквотерами. Чимало з них зазнали невдачі й переселилися в інше місце. Решта, зокрема Закарая Пітер, процвітали. Закарая згодом зі сквотера перетворився на мирового суддю54.
Більшість фермерів розбагатіли, коли завдяки новим транспортним технологіям вартість перевезення вантажів знизилася з доларів до п’яти й десяти центів, унаслідок чого фермери на заході США, що вирощували пшеницю, змогли задовольнити попит на пшеницю в Європі, спричинений наполеонівськими війнами. На півдні США власники плантацій перейшли від вирощування рису й тютюну до вирощування бавовни, яка тепер стала надзвичайно прибутковою завдяки бавовноочищувальній машині Ілая Вітні. Лише між 1800-м і 1820 роком виробництво бавовни зросло вдесятеро. До 1830 року бавовна становила більш ніж половину вартості всього американського експорту. Рабство, яке у XVIII столітті дедалі більше здавалося неприбутковим, знов ожило й розквітло. Нові індустріальні форми виробництва зменшили ціну на товари тривалого користування, а також харчі55.
А втім, захопивши національний і міжнародний ринки, фермери дедалі більше залежали від вдалих і невдалих періодів, і не всі змогли це витримати. Паніка 1819 року й подальша депресія шокували американців, які тепер збагнули, що їхня доля може залежати від рішень, які ухвалюють у Вашинґтоні та в країнах за океаном. Фермери у східних штатах силкувалися якомога більше витиснути з часто надто виснажених земель і водночас стикнулися з дедалі вищою конкуренцією з боку сільськогосподарської продукції, вирощеної у західних штатах. На півночі штату Нью-Йорк конкуренція примусила багатьох фермерів відмовитися від вирощування пшениці й узятися за вівчарство, виробництво молочних продуктів і заготівлю деревини, з якої виготовляли клепки для бочок. Об’єднання фермерських господарств і зростання кількості населення спонукало ще більше фермерських синів стати орендарями або чорноробами. На півдні США розширення виробництва бавовни сприяло розвитку плантацій і, отже, рабовласникам (які становили приблизно чверть усіх вільних людей), а не вбогим дрібним фермерам, які мусили ще важче працювати, ставати орендарями або переселятися в інше місце. Американці на півночі, півдні та заході країни миттєво переселялися, щойно дізнавалися про можливості, які вабили їх удалині. Ще більше їх переселялося, коли наставав економічний спад. Лінкольнового батька спіткала довга вервечка невдач, коли він жив у штатах Кентакі, Індіана й Ілліной. Четверо з кожних п’яти сімей, що мешкали 1840 року в окрузі Сенґемон, штат Ілліной (місце проживання як Томаса Лінкольна, так і Закараї Пітера), виїхали звідти до 1850 року56.
Зростання торгівлі підштовхнуло дружин і доньок фермерів працювати вдома за відсоток від продажу («надомна праця»): вони, наприклад, виготовляли капелюхи й мітли, здійснювали кінцеву обробку взуття. Чимало доньок недовго працювали на нових текстильних фабриках, збудованих на берегах річок Нової Англії. Четверо з п’яти доньок нью-гемпширського фермера Семюела Фаулера частину своїх підліткових років упродовж 1830-х – на початку 1840-х присвятили роботі на текстильних фабриках у місті Ловелл, штат Массачусеттс. Дві доньки з чотирьох урешті-решт повернулися додому заміжніми жінками, і лише п’ята, яка лишилася вдома, стала дружиною фермера. Робота на текстильних фабриках була звичним етапом у житті багатьох жінок Нової Англії, проте впродовж кількох десятиліть іммігранти, переважно з Ірландії та франкомовної частини Канади, витіснили дівчат-янкі. Новоприбульці забезпечували працедавців стабільнішою та слухнянішою робочою силою57.