До Громадянської війни міста жили за рахунок зростання національної та міжнародної торгівлі, а також будівництва заводів і фабрик. Земельні спекулянти планували нові міста на середньому заході США. Чимало з тих міст ніколи не перейшли з малюнків у реальність, однак деякі плани міст таки перетворилися на реальні оази на рівнинах. Висококваліфіковані ремісники (майстри), послуговуючись своїм досвідом і контактами, заснували дрібні підприємства з виробництва меблів, знарядь і одягу. Вони проміняли токарний верстат чи шило на бухгалтерську книгу, взяли на роботу найманих працівників для виконання рутинних завдань і переселили свої сім’ї з майстерень, де вони перебували під одним дахом з учнями. Наприклад, Ейса Бреґґ із міста Провіденс, штат Род-Айленд, використав дохід від підробітку, щоб викупити свій контракт сервента у швеця, а тоді почав продавати своє взуття і врешті назбирав достатньо грошей, щоб найняти багатьох чоботарів, які виготовляли дешеве взуття для рабів із південних штатів. Мікейджа Претт, квакер з міста Лінн, штат Массачусеттс, прямував до успіху, мабуть, звичнішим шляхом. Як син заможного продавця взуття, Претт постачав міцне взуття колоністам із західних штатів, а згодом збудував величезну фабрику на паровій тязі й наймав на роботу по 500 людей водночас58.
Такі підприємці, як Бреґґ і Претт, приєдналися до дедалі більшого, заможнішого й усе чіткіше окресленого класу в містечках і містах. Ці люди в соціальній ієрархії розташовувалися нижче багатих землевласників і торгівців, проте вище робітників ручної праці: вони утворили «середній» клас. Економічне зростання породило, принаймні на півночі США, багато тисяч нових занять для робітників нефізичної праці: у бізнесі це були власники, менеджери, офісні працівники та продавці, а серед інших професій – учителі, лікарі й адвокати. Абрагам Лінкольн, адвокат із невеликого містечка, чиїми клієнтами були залізничні компанії, а дружиною – амбітна жінка, є прикладом тієї честолюбної буржуазії. Члени нового середнього класу створили свою самобутню культуру. Вони оселялися в особливих житлових районах і відвідували власні клуби й храми. Вони присвятили себе релігійній вірі, тверезості, стриманості й прагнули аристократичних манер. Вони прищеплювали ці погляди й дисципліну своїм дітям. Цей новий буржуазний триб життя став зразком для сучасної Америки59.
Завдяки масовому виробництву ціни на товари для споживачів знизилися, а тому рівень життя американців підвищився. Але масове виробництво також витіснило ремісників. «Сільський кравець» написав у одну з нью-йоркських газет: «Усі підприємства з виробництва одягу… нав’язують свої вироби в села, послуговуючись річками, каналами й залізницею, поглинаючи бізнес у сільській місцевості й таким чином позбавляючи багатьох чесних і працелюбних людей роботи або переманюючи їх до вашого міста, перенісши роботу туди». Сільські ремісники, що залишили свої домівки, позбавлені землі сини фермерів, а також ірландські й німецькі іммігранти утворили дедалі більший окремий клас вільних найманих працівників. На відміну від селян, рабів, слуг і учнів майстра ці наймані працівники могли продавати свою працю тому, хто запропонує найвищу ціну. Як незаможні й позбавлені влади, вони кепсько узгоджувалися з образом нової країни вільних людей, а їхній достаток у найліпшому разі був малим. Войовничо налаштовані члени цього класу, зазвичай кваліфікованіші підмайстри й ремісники, озброївшись трудовою теорією вартості (ідеєю, що вартість товару залежить лише від затраченої на нього праці), звинуватили своїх роботодавців у експлуатації та «зарплатному рабстві» (wage slavery), об’єднали працівників у своїх колективах і рушили страйкувати. Однак, урешті-решт, відносно нечисленні активісти серед найманих працівників не змогли відмовитися від індустріального капіталізму60.
Наймані працівники позбулися контролю авторитарних батьків і майстрів, проте також утратили безпеку, яку надавали останні. Ці працівники стикнулися з конкуренцією з боку спраглих іммігрантів і звільнених рабів. Коли в економічному циклі спостерігався спад, як це було під час паніки 1819-го й 1837 року, то працівники в містах переживали періоди безробіття, низької зарплатні й ніде не могли знайти підтримки: вони не мали навіть земельної ділянки біля будинку, щоб вирощувати фрукти й овочі. Мусили позичати гроші в родичів або в братствах, позбавляти дітей школи, брати до себе квартирантів, жебракувати або, як це ставалося зазвичай, переселятися. У Філадельфії до Громадянської війни більш ніж три чверті сімей виїхали з міста або зі своїх кварталів упродовж десяти років. Як і сільську, міську Америку спіткав дедалі більший розрив між переможцями і невдахами нової економіки61.