Різкий контраст між американцями колоніальної доби й нинішніми американцями в умовах життя, у матеріальних і соціальних умовах, що впливають на культуру й людський характер, можна пояснити за допомогою слова «більше». Сучасні американці майже все мають у більшій кількості: більше часу на Землі, більше багатства, більше речей, більше інформації, більше влади, більше знайомих і набагато більше варіантів вибору. Не абсолютно всього більше (наприклад, у американців XXI століття менше рідних братів і сестер, а також менше двоюрідних), але загалом більше американців здобули доступ до більшої кількості всього матеріального, соціального й особистого. Американці починали як «люди надлишку» (people of plenty), кажучи словами історика Девіда Поттера, однак згодом стали такими ще більшою мірою. Зі зміною поколінь чимало з тих, хто перебував за межами кола, де панував надлишок, і за межами культури незалежності, що її підтримував згаданий надлишок (про цю культуру я невдовзі розповім), долучилися до цього кола. У цьому сенсі більше американців стали американськішими.
Перш ніж детально пояснити ці ідеї, мушу звернутися до усталених хибних тлумачень соціальної історії Америки й обговорити кілька специфічних міфів про американське минуле, а також кілька мисленнєвих звичок, які нині затуманюють наше бачення американського минулого.
Чимало з того, що ми «знаємо» (до цього «ми» я зараховую багатьох соціологів, зокрема й себе), – міфічне. Деякі міфи – це лише народні казки, які легко й часто розвінчують, як-от оповідь про пілігримів, що висадилися на Плімутській скелі. Інші міфи менш помітні. Наприклад, звичне нарікання на те, що сім’ї вже не вечеряють разом, припускає, що типові американці до недавнього часу вечеряли разом. А втім, ця начебто споконвічна традиція виникла тільки наприкінці XIX століття в середовищі середнього класу. Так само люди часто шкодують, що релігійні свята вже не сакральні. Однак такі свята здебільшого з’явилися чи були відновлені нещодавно. Приміром, понад двісті років тому американське Різдво було радше карнавалом надлишку, ніж релігійним досвідом. Родинно-церковне Різдво, що його сучасні американці вважають традиційним, виникло приблизно лише наприкінці XIX століття почасти завдяки повісті Дікенза «Різдвяна пісня» та віршу анонімного автора «Ніч проти Різдва» (’Twas the Night Before Christmas)2.
Важливішими за ці приклади хибних тлумачень є глибоко вкорінені, усталені думки про американську історію, що ними постійно послуговуються викладачі університетів, політики, журналісти й письменники різного штибу. В останні десятиліття невтомні історики розкопали в архівах золоту жилу, розкривши нам очі на те, як насправді жили американці в минулому, і продемонструвавши, як багато тих усталених припущень є міфами чи напівправдою. Ось п’ять прикладів цього:
● Міф: зі зміною поколінь американці дедалі частіше переселялися. Віра в те, що житлова мобільність зростала, – один із моїх улюблених міфів, бо він повсюдний, суперечить фактам і водночас опирається виправленню. Чимало освічених есеїстів говорять про «наше дедалі мобільніше суспільство» та про дезорієнтацію, що її буцімто спричиняє це сучасне переселення. Наприклад, 2001 року редакційна сторінка часопису New York Times пояснила, що недавні зміни в житті американської сім’ї почасти зумовлені «дедалі більшою мобільністю американців». 2008 року знаменитий психіатр пояснив різке зростання кількості самогубств тим, що американці «дедалі частіше оселяються далеко від друзів і родичів». Насправді американці дедалі рідше змінювали місце проживання і в ті роки, і в останні десятиліття. Крім цього, сучасні американці змінюють домівку й житловий район рідше, ніж це робили американці в середині ХХ століття, і рідше за американців початку XIX століття, коли Джордж Даффілд був дитиною3.