Выбрать главу

Члени середнього класу в епоху перед Громадянською війною також стикнулися з економічними потрясіннями. Чонсі Джером (сирота, якого віддали в учні до фермера 1804 року) створив велике підприємство з виробництва годинників, однак спершу пожежа знищила більшу частину його підприємства, а пізніше воно цілком збанкрутувало. Геррієт Кук наприкінці життя була вдовою шкільного вчителя в Новій Англії в 1830-х, однак до того поважного статусу вона подолала страдницький шлях. Геррієт осиротіла в 10-річному віці, коли її батько помер у морі, а 1813 року вона «відносно» зубожіла, коли її чоловік-торгівець не зміг заплатити за борговою розпискою, яку він підписав зі своїм братом, і потрапив до в’язниці для боржників. А потім вона овдовіла в штаті Джорджія, де її чоловік намагався відновити свою справу, проте помер від «лихоманки». Після тижнів нервового виснаження, пригадує Кук, «постало запитання: що мені робити? За яку справу взятися, щоб забезпечити себе та своїх дітей? <…> Я вирішила відкрити пансіон і… зі своїми грошовими ресурсами, що становили дев’ять доларів… почала моє нове життя, сповнене вдівства й відповідальності». В Америці постав (усе ще нестійкий) середній клас64.

Відновлення

Громадянська війна забрала чимало людських життів (однак відносно невелику кількість представників середнього класу з північних штатів, які могли відкупитися від військової служби), проте вона радикально не змінила стан американської економіки. Економічний розвиток на півночі США помітно вповільнився під час війни, але відновився після неї65.

Водночас війна спустошила й фактично довела до банкрутства більшу частину півдня. У тисяч рабовласників конфіскували левову частку їхньої «власності» (вартість якої сягала приблизно 60 мільярдів у доларах 2008 року) й передали її ексрабам у вигляді їхніх тіл. Спроби федерального уряду прикріпити звільнених із рабства до землі здебільшого зазнали невдачі, проте до 1890 року п’ята частина чорних фермерів володіла власними земельними ділянками. Чимало звільнених рабів рушили шляхом інших вільних робітників і обрали автономію, а не угоди, що обмежували, як-от трудовий договір із визначеною зар­платнею. Один плантатор зі штату Джорджія нарікав на цю любов до свободи, стверджуючи, що звільнені з рабства «радше голодуватимуть і ходитимуть голяка, ніж працюватимуть на білу людину». Джек Меддокс утік від своїх власників у останні дні Громадянської війни та працював візником у Сан-Антоніо й плотогоном для лісопильні в штаті Арканзас, зазвичай спонукуваний «свербінням у п’ятах». Він одружився й узявся за фермерство в 1870-му, однак через кілька років дізнався, що в нього немає права власності на землю. Меддокс і його дружина Роза, як і чимало звільнених із рабства, врешті стали фермерами-орендарями під закаблуком у землевласників. Сім’я Чарлі Мозеса також переїжджала, коли він виконував різноманітну випадкову роботу в регіоні нижньої Міссісіпі. 1870 року він став мандрівним проповідником і, врешті, осів 1873 року. Його слова, промовлені в 1930-х, свідчать про те, що економічна безпека не була для нього тією цінністю, якої він прагнув: «Я нічого не очікував від свободи, окрім спокою й щастя, а також права простувати своїм шляхом, як я й хотів. Я молюся Господу, щоб ми завжди були вільні». А втім, орендне землеробство перетворилося на головну форму зайнятості афроамериканців, і воно діяло точнісінько як робота сервентів за контрактом, адже надавало як обмежену свободу, так і обмежену безпеку66.

За межами переможеного півдня роки після Громадянської війни були позначені швидким, довготривалим економічним зростанням (швидшим, ніж у Європі), що призупинялося внаслідок частих періодів економічної депресії і рецесії. Міська промисловість хутко розросталася завдяки багатьом технічним інноваціям, рішучим заходам уряду, а також судовим постановам, які звільнили підприємців від пут. (Наприклад, законодавці й судді спростили закони про реєстрацію компанії, зменшили перепони для торгівлі між штатами та скасували тогочасні закони про охорону праці.) Відчинені двері в Америку дали змогу мільйонам іммігрантів працювати на заводах, фабриках і в будівельних загонах у містах, що розросталися. 1860 року кількість фермерів і працівників у фермерських господарствах перевершувала кількість промислових робітників у чотири рази, однак 1900 року – лише приблизно вдвічі. Виникало міське, індустріальне суспільство, проте 1900 року Америка продовжувала бути насамперед сільською країною, тож сільське господарство в останні десятиліття ХІХ століття розвивалося дуже активно67.