Чи знайшли безпечну гавань?
Упродовж ХХ століття пересічні американці повсюдно досягли – попри сильну бурю Великої депресії – достатку й економічної безпеки. Більше їх почало працювати на безпечніших роботах за вищу платню. Пересічний працівник, що трудився повний робочий день, наприкінці ХХ століття отримував зарплатню, реальна купівельна спроможність якої була приблизно вчетверо більшою за купівельну спроможність тієї зарплатні, яку він чи вона отримували 1900 року. Орієнтовно на початку ХХ століття фунт хліба[16] коштував приблизно півгодини роботи на фабриці або заводі, а наприкінці століття фунт поживнішого й свіжішого хліба коштував приблизно п’ять хвилин роботи. 1900 року ймовірність збідніти для подружжя становила один шанс із двох, однак 2000 року – приблизно один шанс із двадцяти, і навіть якщо подружжю так не щастило, то воно зазвичай мало водопровідну воду, центральне опалення й телевізор. Більшість американських робітників знайшли нефізичну працю: 2000 року половина працевлаштованих чоловіків і три п’ятих працевлаштованих жінок трудились як «білі комірці», менеджери й фахівці. У середині ХХ століття навіть ті чоловіки, що виконували фізичну працю, особливо у великих компаніях, як-от General Motors, де діяла профспілка, отримували дохід, який дав їм змогу подарувати своїм сім’ям рівень життя середнього класу. Показовими прикладами були молоді подружжя, що переселялися в нові приміські райони з однотипними будинками, зведеними компанією Levitt & Sons близько 1950 року. Він – ветеран війни, що має пільги за законом G.I. Bill[17] і працює в промисловості, вона – амбітна домогосподарка. Вони залишають тісну квартиру для робітничого класу, яку винаймали в місті, і переселяються в будинок, що належить їм, розташований у чомусь схожому на «сільську місцевість». Вельми важливо, що американці післявоєнної доби стикалися зі значно спокійнішими хвилями економічних бумів і спадів, тому менше потерпали від періодів спаду, хоча в останні десятиліття ХХ століття й у перше десятиліття 2000-х у морі економіки виникали набагато більші погойдування75.
Індустріальна економіка, що зростала, була одним зі стовпів нової безпеки. Більша продуктивність, нові технології, вдосконалені навички й продаж товарів масового виробництва подарували безпрецедентний достаток безпрецедентній кількості американців. Економіка демократизувала «комфортне життя», коли покращився рівень життя іммігрантів, жінок, чорних, людей похилого віку, мешканців південних штатів, сільських мешканців і всіх інших, хто перебував у ар’єргарді. Більше сімейне багатство, що постало завдяки більшій продуктивності в економіці, зменшило економічний шок для багатьох американців у ХХ столітті. (Рідко хто вже брав до себе квартирантів.) Також завдяки коротшому робочому тижню й достатнім заощадженням більша кількість працівників могла піти на пенсію дедалі раніше. Величезний ринок товарів і послуг дав змогу більшості американців інвестувати свій чимраз вищий дохід у власну економічну безпеку: наприклад, у житло, пайові інвестиційні фонди, страхування здоров’я та приватні пенсійні програми. Ще одним великим стовпом нової безпеки, як ми побачимо, стало державне регулювання економіки та страхування громадян від великих збитків. А втім, ця індустріальна машина, що рухалася вперед, іноді хиталася на своєму шляху й уповільнилася в останній чверті ХХ століття76.
Для американців у сільській місцевості ХХ століття почалось як золота доба. Фермери надбали з дедалі вищих цін на сільськогосподарську продукцію готівку, якою вони платили за товари, замовлені з каталогів Sears або Montgomery Ward, а також за автомобіль «Model T» Генрі Форда. Однак навіть у ці найліпші часи, попри інтенсивне вмовляння та зроблені на замовлення уряду дослідження «проблеми сільської місцевості», молодь досі тікала з фермерських господарств і шукала ліпшого життя в містах. На окремих територіях сільськогосподарські угіддя знову перетворилися на ліси. А тоді із завершенням Першої світової війни ціни на врожай знизилися, почалися депресія в сільському господарстві, Велика депресія, засуха, через це багато американців опинились у «пиловій чаші»[18]. Часто врожай, що виростав, не годився для збирання й просто гнив на полях. Ціна на землю фермерів у Південній Дакоті знизилася наполовину в 1920-х і потім знов наполовину до 1935 року. Сусідні містечка так само потерпали від цього. Чимало фермерів у горішній частині Великих рівнин залишили свої землі, зреагувавши так на високі ціни, хоча щойно почали обробляти ґрунт. Бурі рознесли сипкий ґрунт всією країною (шість його тонн осіло в Чикаґо однієї ночі 1934 року) та знищили більшу частину фермерських земель (зашкодивши також здоров’ю фермерів) у нижній частині Великих рівнин. Близько 1930 року в сільській частині штату Айова втрачені фермерські господарства, втрачена робота й гідність спровокували хвилю моторошних пограбувань, убивств і самогубств. Знедолені фермери в романі «Грона гніву» Джона Стайнбека були геть нетиповими, проте їхня історія, як і знамениті світлини робітників, що мігрували, зазнімковані Доротеєю Ленґ і Вокером Евензом, демонстрували неабияку вразливість багатьох сільських мешканців77.
18
Пилова чаша (