«Новий курс» федерального уряду відповів на це значною підтримкою, зокрема прямою допомогою, громадськими роботами й програмами зменшення площі посівів. До середини ХХ століття ті фермери, що лишилися на землі, залежали від федерального уряду, який підтримував ціни й рівень життя (а також відновлював ґрунт). Фермерство як спосіб життя почало залежати від техніки, особливо від тракторів і комбайнів, що породили індустріальне фермерство й позбавили більшість фермерів роботи. До кінця ХХ століття сім’ї американських фермерів, які тепер становили менш ніж два відсотки населення, отримували від землі лише невелику частину своїх доходів. Вони жили, як на історичні мірки, в достатку й безпеці, однак більшість нащадків сільської Америки перейшли в міську економіку78.
Коротка оповідь про міську економіку – це оповідь про більшу кількість робіт, про кращі й безпечніші роботи. А втім, Велика депресія є важливою частиною тієї оповіді, і не лише через її тривалість і жорстокість, а й тому, що вона разом із Другою світовою війною знаменувала новий етап в економічній безпеці американців. У березні 1933 року понад чверть робітників уважались офіційно безробітними, а ще більше їх працювало неповний робочий день чи тиждень. Ті, хто не втратив роботи, бачили, що їхня зарплатня знижується швидше, ніж роздрібні ціни. 1933 року платежі за половиною іпотечних житлових кредитів у Америці були прострочені (це перевершило житлову кризу наприкінці першого десятиліття 2000-х). У деяких куточках країни справи були навіть гіршими. Приміром, Ford Motor Company до 1931 року звільнила з роботи 70 відсотків своїх працівників, а 1932 року майже дві третини будівельників у місті Нью-Йорк були безробітними. Звідусіль долинали звістки про відчай. (Не дивно, отже, що рівень самогубств близько 1931 року сягнув максимуму.) В Оклагома-Сіті «тисячі людей жили в халупах, зроблених із ящиків для апельсинів, або в запліснявілих, заржавілих корпусах автівок, викинутих на металобрухт». 65 відсотків чорних дітей у Гарлемі недоїдали. Поширилося бродяжництво, жінки й діти теж мандрували. Важливо, що Велика депресія, на відміну від кількох попередніх економічних криз, які також змусили багато тисяч людей волочитися країною, від’єднала багатьох від представників нового середнього класу, що до цього мали стабільну, добре оплачувану роботу. Частина сімей зреагували на це тим, що послали синів і матерів шукати роботу. Звичні джерела допомоги для «гідних» бідних (родичі, братства, благодійні установи, міська влада) паралізувало. Багатьом людям із середнього класу було важко допомагати іншим, бо вони самі бідували79.
Федеральний уряд утручався і в економіку промисловості, і в економіку сільського господарства: пряма допомога, субсидії на продукти харчування, субсидії на оплату житла, правове регулювання цінних паперів, пенсії за віком, законодавство про мінімальну зарплатню, страхування на випадок утрати працездатності, профспілковий захист, страхування депозитів і контрциклічна політика державних витрат. Наприкінці 1930-х республіканці поклали край окремим програмам, однак згодом зробили чимало з них (особливо зберігаючи робочі місця й зарплатню завдяки керуванню економікою) постійними в період президентства Айзенгауера в 1950-х. Як наполягає історик Девід Кеннеді, головною проблемою, яка спонукала до ініціатив «Нового курсу» й захищала чимало з них тривалий час після президентства Рузвельта, була безпека. Американці прагнули, писав Кеннеді, «свободи від страху». В усіх царинах внутрішньої політики «спільною метою була стабільність». Рузвельт хотів, щоб федеральний уряд «підтримував рівновагу, справедливість і впорядкованість у всьому американському суспільстві», забезпечивши передбачуваність життя пересічних американців. Ці ініціативи ще не поклали край економічній вразливості до початку Другої світової війни. 1939 року безробіття досі становило 17 відсотків. А втім, економічний бум, що почався разом із війною, а також нові заходи значною мірою успішно забезпечили передбачуваність, якої прагнув Рузвельт80.