● Речі. Від самого початку американці були «людьми надлишку»: їхня колекція речей лише зростала. Дослідники давно зауважували, що все це придбання речей і володіння ними зіпсувало характер американців і, мабуть, перетворило їх на націю компульсивних споживачів. Однак дані свідчать, що в цьому аспекті характер американців не змінився. Нинішні американці зачаровані сяйвом споживання, проте в попередні століття вони також були ним зачаровані. Вельми важливо, що завдяки масовому виробництву товарів, масовому їхньому поширенню й масовому кредитуванню більша кількість американців могла отримати речі, що були частиною комфортного життя. Безпека й речі разом породили основу для експансії американської культури середнього класу.
● Групи. Америка починала як надміру індивідуалістичне суспільство, а точніше, добровільне суспільство, як я поясню пізніше, і з часом ще помітніше ставала такою. Більше американців брали участь у більшій кількості груп різних типів, зокрема в таких відносно нових різновидах груп, як клуби, робочі групи й вільні дружні стосунки. Американці не лише скористалися перевагами цих соціальних можливостей, щоб формувати нові типи зв’язків між людьми, а й використали їх, щоб зберегти свою незалежність і свій голос усередині кожної групи. Найтиповіший приклад – це те, як жінки здобули більшу владу в американських домогосподарствах.
● Публічні простори. Американська культура надає особливого значення невеликій добровільній групі, і віддаленість американських поселень колоніальної доби заохочувала приватне життя. Однак приблизно впродовж XIX століття більше американців відкрили для себе бурхливе громадське життя й долучилися до нього на міських вулицях, в універмагах, у парках розваг і кінотеатрах. А тоді з плином ХХ століття американці повернулися назад у свої приватні домівки й парохіальні соціальні групи. Участь американців у політиці змінювалася за такою ж дугою: спершу участь у публічному просторі була більшою, а відтак зменшилася.
● Ментальність. Представники середнього класу Америки століттями працювали над своїм «я», своїм характером. Чинили так і землевласники колоніальної доби, що наслідували британських джентрі, і релігійні фанатики, що готували свої душі до спасіння. Що більше Америка багатшала матеріально й соціально, то більше людей долучалося до цього вдосконалення свого «я». Американці не стали кмітливішими чи розумнішими за своїх предків, проте вони набули когнітивних і практичних навичок, щоб діяти у світі, і ці навички забезпечили їм більший контроль над своїм життям і собою. Американці навчилися стримувати свої руйнівні емоції та культивувати емоції соціально корисні, як-от співчуття й сентиментальність. Наслідком цього, ймовірно, стали дещо ліпше психічне здоров’я і трішки більше щастя.
Усі ці, на перший погляд, розбіжні теми об’єднує такий аргумент: наявність і зростання матеріальної забезпеченості й комфорту допомогли початковим американським соціальним патернам і американській культурі поширитися й зміцнитися, а також виявити американський національний характер і утвердити його. Завдяки економічному зростанню більше людей повніше змогли долучитися до цієї особливої культури та стати «американськішими».
Це твердження виглядає дещо незвично серед ґранд-наративів про американців. Зазвичай автори тлумачать модерну американську культуру й характер американців як розрив із минулим, ба навіть як його цілковиту зміну, яка сталася на гірше. Чимало авторів, особливо в середині ХХ століття, зображали модерних американців такими, що втратили індивідуальність їхніх предків, перетворилися на овець у масовому суспільстві. Інші автори, зазвичай наприкінці ХХ століття, вважали модерних американців зацикленими на собі, навіть егоїстичними індивідами, які зруйнували згуртовані спільноти своїх предків. Мене не переконують твердження про революційні зміни в будь-якому аспекті й більше приваблює неперервність упродовж століть. (Ось чому класична праця Токвіля 1835–1840 років «Про демократію в Америці», мабуть, досі має для нас сенс.) Американці почали жити, думати й відчувати більшою мірою так, як було характерно для мейнстримової американської культури середнього класу: вони стали «американськішими».
Але що я маю на увазі під мейнстримовою американською культурою й мейнстримовим характером американців? Культуру я тлумачу як сукупність спільних, неміцно пов’язаних, усталених правил, символів і переконань, притаманних людям. Культуру проголошують, підтримують і нав’язують інститути, якщо вжити термін соціологів: цебто сім’я, право, мистецтво й релігія. Національний характер я розумію як способи мислення, емоційного переживання й поведінки, що їх індивіди зазвичай поділяють з іншими представниками своєї нації. Головна риса культури й характеру американців – добровільність (voluntarism).