Добровільність
Перша ключова складова добровільності – це переконання й поведінка, немов кожна людина є суверенним індивідом: унікальним, незалежним, таким, що покладається на себе, керує собою та, врешті, відповідальним за себе. Вільні люди в Америці колоніальної доби наголошували на важливості здобуття того, що вони називали «достатком» (competency), або «чеснотою»: незалежності, яка з’являлася завдяки кількості майна, достатній, щоб самостійно утримувати домашнє господарство. Друга складова добровільності – це переконання й поведінка, немов індивіди досягають успіху завдяки братерству: не шляхом егоїстичного відокремлення, а внаслідок участі в добровільних спільнотах, які підтримують. Детальніше про американську добровільність я розповім у четвертому розділі, а тут лише зазначу кілька її засновків та розгляну окремі заперечення19.
У культурі добровільності люди вважають, що контролюють власну долю й відповідальні за себе. Порівняйте цю думку з тим, у що вірила більшість культур раніше: індивіди – це лише частина соціального цілого, вони виконують ролі, призначені їм Богом чи долею, а також людьми, вищими за них у соціальній ієрархії (пригадайте, приміром, середньовічного кріпака). Культура добровільності заохочує людей аналізувати й удосконалювати себе, бо вони можуть це робити, бо їхня індивідуальність – головна умова їхнього щастя. Культура добровільності ґрунтується на процесуальній рівності: кожна людина принципово вільна приєднатися до групи чи покинути її і ніхто не може примушувати інших. Саме тому, що успіх тлумачать як процвітання в добровільних групах, культура добровільності також заохочує індивідів боротися за статус. Отже, чимало рис, що їх зовнішні спостерігачі впродовж різних поколінь тлумачили як суто американські (як-от зацикленість на собі, самовпевнене «я можу це зробити» (can-do), егалітаризм, конформізм і прагнення статусу), зумовлені культурою добровільності20.
Звісно, дослідники згадували й інші характеристики, притаманні лише американцям: приміром, їхню глибоку релігійну віру, схильність до моралізування, насильство й життєрадісність. Ці особливі риси, мабуть, зумовлені не добровільністю, а іншими чинниками, і тому можуть певним чином суперечити добровільності. Наприклад, може бути складно узгодити віру в Бога, який має план для кожної людини, з переконанням, що кожен індивід відповідальний за свою долю, проте люди це поєднують. Культури, як і окремі індивіди, не повинні бути логічно несуперечливими й не є такими. Я доводжу, що головна особливість американської культури – це добровільність.
Навіть у XVIII столітті більше американців, ніж європейців, були залучені до культури добровільності. Європейські джентрі, що відвідували Америку, часто особливо нарікали на різноманітну рівність, яку вони там бачили. А втім, більшість американців тієї доби ще не були вповні частиною культури добровільності. Вони не почувались автономними творцями самих себе, а також не вважали себе вільними приєднуватися до соціальних груп чи залишати їх. Вони сприймали світ подібно до членів підлеглих класів у феодальній Європі. Це були утриманці без достатку: слуги, раби й нащадки рабів, підкорені корінні мешканці, дружини, діти, злидарі, хворі, неграмотні та новоприбульці. Однак із плином століть рабство й боргова неволя майже зникли, і більше американців зі згаданих категорій стали частиною тепер уже панівної, середньокласової, чи буржуазної, культури добровільності[3].
Добровільність забезпечує рамки для з’єднання багатьох ниток в оповідь про американські соціальні зміни, проте зайві нитки все ж лишаються. Були й інші чинники, що формували американську культуру й характер американців, починаючи зі створення расово-кастової системи й завершуючи зростанням кількості телевізорів. Поширення добровільності – головна оповідь, яку я розказую, проте вона не єдина, яку треба викласти.
Заперечення й відповідь на них
3
Заувага щодо слів. Цю культуру називали «буржуазною», «середньокласовою», «ліберальною», «індивідуалістичною» та «модерною». Певна річ, ці терміни почасти перетинаються. Я періодично послуговуюсь ярликами «буржуазна» та «середньокласова», позаяк буржуазія й середній клас (а не джентрі чи люди, що були надто поневолені, щоб мати «достаток») найактивніше користувалися цією культурою та рекламували її іншим американцям. Терміни «ліберальна» й «індивідуалістична» не надто пасують американській культурі, бо обидва не визнають важливої ролі спільноти. Термін «modern» зустрічається переважно в суперечках щодо теорії модернізації. Коли я його вживаю, то маю на увазі «сучасний», а не такий, що притаманний попереднім епохам. –