Після 1960-х чимало американських учених завдяки рухам за громадянські права зосередилися на розмаїтті та виступили проти досліджень національного характеру. Один історик писав 1988 року: «Історичний плюралізм останніх двох десятиліть розтрощив концепт “національний характер”; як і Хитуна-Бовтуна, цей концепт не врятувати». Американці занадто різні, щоб мати якийсь національний характер чи якусь спільну історію. Як можна, запитали вчені, змішати в одну купу досвід чоловіків і жінок, чорних, білих і латиносів, робітників і фермерів тощо? Це правда: більшість суспільств комплексні, плюралістичні й часто конфліктні, й Америка колоніальної доби була такою ж. А втім, із цього розмаїття виник домінантний соціальний характер, що його я тлумачу як орієнтований на добровільність. Він з’явився серед протестантів на північному сході, а з плином часу поширився й запанував. Дедалі більше жінок, молоді, етнічних меншин і представників робітничого класу засвоювали культуру добровільності, хоча й після подолання певного спротиву. (Приміром, католицькі організації XIX століття намагалися захистити своїх членів, що були іммігрантами, від притаманної американській культурі вимоги вільнодумства.) Хоча чимало вчених акцентували на збереженні етнічного розмаїття у ХХІ столітті, але з перспективи соціології вражає те, як американська мейнстримова культура поглинула й усунула його, лишивши хіба що розмаїття їжі та усвідомлене прославляння мультикультуралізму21.
Учені, скептично налаштовані щодо національного характеру, можуть вказати, наприклад, на той факт, що рівень убивств у штаті Луїзіана приблизно вдев’ятеро вищий, ніж у штаті Північна Дакота, а це така ж велика відмінність, як та, що існує між рівнем убивств в Україні та Ісландії[4]. Також вони можуть вказати на чимало спільного в різних країнах: приміром, на політичні схожості в англомовних суспільствах. Обидва аргументи (що всередині США панує розмаїття та що США певним чином схожі на інші країни) – це обґрунтовані закиди ідеї національної культури. А втім, між різними країнами справді існують важливі розбіжності. Рівень убивств у всіх американських штатах, за винятком кількох невеликих, вищий, ніж у інших західних країнах, тому ми можемо стверджувати, що у Сполучених Штатах насильства явно більше порівняно з багатими західними суспільствами. І явка виборців у США набагато нижча, ніж явка виборців у схожих англомовних суспільствах. Отже, ми можемо стверджувати, що американці в цьому аспекті теж відрізняються. Обговорення особливого національного характеру справді має сенс22.
Інший закид моєму поясненню американського національного характеру звертає увагу на те, що добровільність навряд чи стосується вкрай недобровільного досвіду рабів та їхніх нинішніх нащадків. Хіба це не заперечує твердження про якийсь особливий національний характер? Ні. Усі національні культури комплексні й суперечливі. Саме внаслідок головної ролі в американському житті цієї окремої суперечності расово-кастова система у США заслужила ярлик «американська дилема». А втім, у конфлікті між північно-східною культурою добровільності та південною культурою ієрархії зрозуміло, яка сторона мала історію (і війська, і багатство, й ідеологічну силу), а яка здавна претендувала на домінування в країні. Жертви знищеної системи, яку, врешті-решт, ліквідували лише приблизно покоління тому, тепер користають із цього, хоч і надто повільно.
Скептицизм щодо національного характеру підштовхує багатьох учених також відкинути поширену характеристику Америки як «виняткового» суспільства. Понад сто років чимало істориків під впливом Фредеріка Джексона Тернера намагалися віднайти в американській історії особливі риси, як-от відкритий фронтир. Соціологи цікавилися, чому Сполучені Штати, на відміну від Європи, уникнули соціалізму, та вважали, що багатство чи етнічне розмаїття США пояснює їхню відмінність від інших країн. Однак поняття винятковості нині «має погану репутацію», за словами одного історика, що писав про це 1995 року. Ця погана репутація почасти ґрунтується на плутанині значень. «Exceptional» може означати «вельми хороший» або в окремих випадках – такий, на якого не впливають загальні закони історії. Обидва значення дратують багатьох учених. Однак типове значення слова «exceptional» – просто «незвичний». У багатьох аспектах Америка фактично є вельми незвичною серед великих західних країн. Наприклад, американці порівняно з громадянами інших західних країн найбільше схвалюють економічну нерівність, найрелігійніші, найпатріотичніші й найбільше сповідують добровільність. Звісно, всі суспільства в чомусь виняткові: вони не ліпші, не гірші, а по-своєму відрізняються від інших. Протягом більшої частини американської історії самобутність Америки зростала й зміцнювалася23.