Завдяки тому, що мама підказує ціни, ти виграєш якусь річ, що її можна поставити тільки в кімнаті, запнутій вінілом, який легко миється, не вимагає особливого догляду та стійкий до утворення плям. Ти виграєш один із тих сертифікатів на довічну відпустку для всієї родини, від якої ваше життя сповниться щастя й радості. Ти виграєш чудасію, на якій від руки накреслені магічні закляття Старого Світу, що її випустили до нещодавньої прем’єри якогось епічного блокбастера.
Усе так само, як у дитинстві, коли ти лежав із високою температурою, коли серце того маленького хлопчика калатало, коли тобі переймало подих від однієї думки про те, що хтось може забрати до себе додому електричний орган. Хоч як би зле тобі було, ти дивився ту вікторину, поки лихоманка не спадала. Усі ті сліпучі вогні та садові меблі — від них ти начебто краще почувався. Якимсь чином ти одужував, зцілювався через них.
Здається, минула ціла вічність, але ти виграв усі раунди й пробив собі дорогу у Фінал.
А там — лише ти й стара бабця в тому самому спортивному светрі, просто чиясь звичайнісінька бабця, але вона пережила світові війни та ядерні бомби, вона, певно, бачила, як перестріляли всіх Кеннеді й самого Абрагама Лінкольна, а тепер вона підстрибує, стає на носочки своїх тенісних капців, плескає в свої старечі долоні в оточенні елітних манекенниць і сліпучих вогнів, поки лункий голос провіщає їй виграш у вигляді спортивного автомобіля, телевізора з широким екраном і хутряної шуби до п’ят.
Мабуть, справа в «кислоті», але тобі здається, що все це якось неправильно.
Типу, якщо ти проживеш таке собі нудне життя й знатимеш ціну «Райс-е-роні» або сосисок для хот-догів, то твоїм головним призом має стати тиждень проживання в якомусь лондонському готелі? Або ти отримуєш квитки на літак до Рима. До Рима, типу, в Італії. Ти забиваєш собі повну голову буденним непотребом, а в нагороду тобі дістається снігохід із рук велетенської манекенниці?
Якби на цій вікторині дійсно хотіли з’ясувати, який ти розумний, то треба було б питати про те, скільки калорій у звичайному бейглі з цибулькою та сиром «чеддер». Нумо, питайте, скільки коштує хвилина розмови у твого мобільного оператора в будь-який час доби. Питайте про розмір штрафу, який доводиться платити, якщо ти перевищив обмеження швидкості на цілих тридцять миль на годину. Питайте про вартість квитків в обидва кінці, аби з’їздити на весняні канікули до Кабо[64]. Точно, до останнього пенні, ти зможеш назвати вартість пристойних місць на ювілейному концерті «Пенік-ет-зе-діско»[65].
У тебе треба питати ціну коктейлю «Лонг-Айленд-айс-ті». Або скільки Марша Сендерс заплатила за аборт. Нехай питають про дорогі ліки проти герпесу, які ти приймаєш і не хочеш, аби про це дізналися батьки. Нехай питають про ціну підручника з історії європейського мистецтва, яка становить триста баксів, — та всралися мені такі книжки.
Нехай питають, чого тебе так гальмує та марочка «Привіт, кицю».
Бабця в спортивному светрі ставить на свій лот якусь помірну суму. І, як завжди, ці цифри висвітлюються маленькими ліхтариками, які спалахують на гральному столі, за яким вона стоїть.
Саме в цю мить усі дзета-дельти починають верещати. Твій телефон усе дзвонить і дзвонить.
З’являється твій лот — елітна манекенниця викочує на сцену п’ятсот фунтів сирих яловичих стейків. Ці стейки викладені в жаровні. Жаровня стоїть на палубі моторного човна, який стоїть у тяговому трейлері, який чіпляється до здоровенної опорно-зчіпної вантажівки, яка стоїть у гаражі новенького будинку в Остіні. В Остіні, типу, в Техасі.
Тимчасом усі дзета-дельти разом підводяться. Вони стають на ноги, а тоді — на сидіння й починають махати руками й скандувати… ні, не твоє ім’я. «Дзета дельта!» — скандують вони. «Дзета дельта!» — скандують вони. «Дзета дельта!» — скандують вони так голосно, щоби їх було чутно на записі телепередачі.
Мабуть, уся справа в «кислоті», але ж ти змагаєшся зі старою бабцею, яку бачиш вперше в житті, за лайно, яке тобі навіть не потрібне.
Мабуть, уся справа в кислоті, але — просто тут і зараз — до біса майбутній диплом з бізнес-адміністрування. До біса курс загальних основ бухгалтерії № 301.
Щось застрягає у твоєму горлі, і ти починаєш ремиґати.
Навмисне й ненароком ти робиш ставку в мільйон, трильйон, сто тисяч мільярдів доларів… і дев’яносто дев’ять центів.
65
«Panic! at the Disco» — альтернативний американський рок-гурт (поп-панк, електроніка, інді), який утворився 2005 року.