Елвін Брукс ВАЙТ
СТЮАРТ МАЛЯ ХЛОПЧИК-МИШЕНЯ
Повість-казка
Розділ 1
У зливному отворі
Коли у пані Фредерік Сі Маляти знайшовся другий синочок, усім упало в око, що росточку в нього не більше, ніж у миші. Як по правді, то ця дитинка, хоч з якого боку подивися, була миша мишею! Поміряли — лише п'ять сантиметрів росту, «із хвостиком». Але ні-ні, хвоста йому не міряли, хоча… і хвостик у крихітного синочка таки був!
І носик гостренький, достоту мишачий, і вусики стирчали, і все воно було таке маленьке-сіреньке — ну геть тобі мишеня! Не прожив той синочок і кількох днів на світі, а вже дріботів туди-сюди, мов мишка. Спитаєте, а чи було в ньому бодай щось людське? Аякже! Він умів ходити на задніх лапках, мов люди на своїх ногах, а ще залюбки носив сірого капелюха й хвацько підпирався невеличким ціпочком. І небавом заговорив — та там такою шпаркою англійщиною! Пан та пані Малята дали йому ім'я — Стюарт. А пані Маля зладнала йому малесеньке ліжечко — з цигаркової коробки та чотирьох прищепок для білизни.
На відміну від чи не всіх людських дітей, Стюарт як тільки народився, так і пішов — подріботів на своїх ноженятах. Коли йому виповнився тиждень, він навчився вилазити на лампи, видряпуючись по шнуру. Пані Маля одразу переконалася, що ті дитячі одежинки, яких вона надбала заздалегідь, Стюартові не годяться, то й пошила йому гарненького блакитного вовняного костюмчика із кишеньками, де б йому носити свого носовичка, якісь гроші та ключі. Кожного ранку, ще поки Стюарт не одягнувся, пані Маля заходила до його кімнати і зважувала синочка-мишочка на маленьких терезах, призначення яких насправді було зважувати листи. Коли він знайшовся, батьки ще могли відіслати його куди-небудь у найліпшому конверті вартістю в три центи, але тато й мама відмахнулися від такої ідеї та й вирішили: краще хай залишається! Одначе коли малюнкові виповнився місяць, а ваги він не набрав і десяти грамів, його матуся не на жарт занепокоїлась і послала по лікаря.
Лікар був у захваті від Стюарта й сказав, що далеко не кожна американська родина може похвалитися мишеням як членом сім'ї. Він зміряв Стюартову температуру: 37°! Але мовив: «Нормальна, як для миші!» А ще медик послухав Стюартові легені й сердечко і цілком серйозно позазирав у його вушка, присвічуючи собі ліхтариком. (Бо не всякий лікар здатен подивитися миші в вуха й не засміятись).
— Здоровеньке мишеня, нівроку йому! — виснував лікар, чим вельми потішив матусю, пані Маля. А наостанок, уже з порога, весело порадив: — Добре годуйте його, то ще й підросте вам!
Родина Малят мешкала в затишному будиночку, що тулився до одного нью-йоркського парку. Щоранку сонячне світло заливало східні вікна, будячи сім'ю, тож усі Малята були зазвичай рано на ногах. Стюарт часто виручав своїх батьків і старшого брата Джорджа — саме завдяки тому, що був хлопчиком-мишеням і міг пролізти у всяку шпарину. Його й умовляти не треба було — він залюбки виконував делікатні доручення. Одного разу пані Маля мила ванну, після того як пан Маля там покупався, і з її пальця зісковзнув перстень. Господиня тільки охнула нажахано, а коштовність уже й зникла у зливному отворі.
— Що ж мені тепер робити? — у відчаї скрикнула, мало не плачучи, пані Маля.
— Коли б на твоєму місці був я, — порадив її старший син, Джордж, — то зробив би із пришпильки гачок, прив'язав би до нитки та й спробував виловити перстень.
Так пані Маля і вчинила: зробила із пришпильки гачка, прив'язала до нитки й добрих півгодини силкувалася виловити персня. Але у зливнику було темно, а гачок так і норовив зачепитись за що-небудь інше, тільки не за персня.
— Щось виходить? — поцікавився пан Маля, зазираючи до ванної кімнати.
— Анічогісінько не виходить! — сердито повідомила пані Маля. — Перстень так глибоко провалився, що я ніяк не можу його вивудити.
— А чом би нам не послати Стюарта по ту згубу? — запропонував господар. — То як, Стюарте, спробуєш?
— Залюбки! — не вагаючись, зголосився маленький синочок. — Але спершу перевдягнуся у старі свої штанці. Певне, там, у тій дірці, дуже мокро.
— Та лізь уже! — буркнув Джордж, якому трішечки прикро було, що не спрацювала його придумка з гачком.
Ну а Стюарт, не довго думавши, тут-таки вліз у свої старі штанці. Оце ж він уже й готовий спуститися в ту дірку та пошукати там маминого персня. Але вирішив: краще буде здійснити спуск туди на шворці, яку триматиме за вільний кінець тато.
— Як смикну тричі за шворку, то й витягайте мене! — розпорядився мишоподібний синочок.
Пан Маля став у ванні навколішки, а Стюарт легко ковзнув по шворці вниз. Мить — і він зник у темному отворі. Спливла якась хвилина, і шворку тричі різко смикнули знизу. Тоді пан Маля обережно потягнув її вгору. Ось на спідньому кінці шворки показався, чіпко за неї тримаючись, Стюарт, а головне: на його шиї, мов обруч, сидів мамин перстень!
— Ох, мій хоробрий маленький синочку! Дякую тобі! — тільки й мовила пані Маля, цілуючи Стюарта. Вона ним дуже пишалася.
— І як воно там, унизу? — поцікавився пан Маля, якому завжди кортіло знати все про місця, де він не міг побувати.
— Та все нормально, — відказав Стюарт.
Але навіть без слів було видно, як він весь вимастився у слизький бруд, тож довелося малюнкові прийняти ванну, а потім іще й трохи освіжитися маминою фіалковою водою. Аж тоді до нього повернулося добре самопочуття. А вся родина: і мама, й тато, й брат — подумали: «Стюарт — просто чудо! Як легко впорався із таким складним завданням!»
Розділ 2
Домашні клопоти
А ще з'ясувалося, що без Стюарта ну ніяк не йде гра в настільний теніс (чи то пінг-понг). Родина Малят дуже любила грати в настільний теніс, одначе м'ячики знай закочувалися то під крісло, то під диван, то під батарею опалення, і виходило так, що гравцям раз-у-раз доводилося нахилятись і діставати м'ячики з-під домашніх меблів. Стюарт швидко навчився доганяти м'ячики, і що то було за видовище, коли він, напружуючи всі свої сили, викочує тенісного м'ячика з-під гарячого радіатора, а піт градом ллється з його щік! Хлопчик-миш, звісно, був лише трохи вищий за м'ячик, тож мусив штовхати усією своєю вагою та силонькою, аби оте біле-кругле котилося вперед.
Родина Малят мала у світлиці велике піаніно. Із ним усе було гаразд — ото тільки одна клавіша западала, не працювала як слід. Пані Маля казала, що, на її думку, це відбувається через вогку погоду, але як тут могла бути винною кепська погода, коли та клавіша западала ось уже чотири роки, а за цей час випало і багато-пребагато ясних, сонячних днів. Та хай там як, а клавіша весь час западала, завдаючи прикрощів кожному, хто хотів пограти на інструменті. Особливо прикро було Джорджеві, коли він брався зіграти досить жвавий «Танець із шарфом». І то саме Джордж придумав посадити Стюарта всередину в піаніно, аби той підіймав ушкоджену клавішу тієї секунди, коли на неї натискав піаніст. Нелегка то була робота для Стюарта, бо ж йому доводилося тулитись між повстяних молоточків, знай ухиляючись, щоб котрийсь не луснув його по голові. Але все одно Стюартові це дуже подобалося. Там, усередині піаніно, було страшенно цікаво, а що за азарт утікати від тих молоточків! А як гарно там гуркотіло! Бувало, як посидить там довше, то виповзає зовсім глухенький-ошелешений, от ніби з літака після тривалого перельоту, і нормальний слух повертався до нього аж за якусь часинку Пан і пані Малята часто перемовлялися стиха про Стюарта, коли того не було поруч, адже вони так і не оговталися від того потрясіння, що в їхній сім'ї народилася миша. Стюарт був такий крихітний, і через нього батьки мали купу клопотів. Пан Маля наполіг, щоб у розмовах ніколи не вживати слова «миша». А ще змусив пані Маля видерти з книжечки дитячих пісеньок сторінку з «Трьома Сліпими Мишенятами».