Повість завершується символічними поетичними рядками: «Із трепетом іду в тернову ніч — вчуваю поклик». Вони суголосні лейтмотиву «Дисертації». В. Тарнавського. Автор, скориставшись широкими жанровими можливостями феєрії, зосередив увагу на з’ясуванні сутності писаних і неписаних законів добра, справедливості, гуманності.
Напередодні Нового року, коли, за народними повір’ями, трапляються несподівані дива, головний герой твору Хома Водянистий побачив у телефонній будці напІвроздягнену, задубілу від холоду дівчину — давно омріяну, а тієї миті неначеб матеріалізовану, одухотворену мету. Водянистий ураз забув про дисертацію, далекосяжні плани — запросив незнайомку до себе… В. Тарнавський, змалювавши минуле й сучасне героїв, сформулював аж ніяк не риторичне запитання: «А як вони житимуть далі?» Незнайомка зникла так само зненацька, як і з’явилася (типовий прийом жанру), але Хома Водянистий, утративши несподівану підтримку, все одно намагається по-селянськи твердо торувати шлях до обраної мети — захисту дисертації, силкується переконати себе: «Головне — холоднокровність», і на хвильку заспокоюється. Та несподівано бачить молоденьку тополю, яка тягнеться до сонця, впізнає в ній нічну незнайомку. Прозорий, звичний символ. В. Тарнавський, імовірно, вдався до нього, аби підкреслити: духовні, моральні цінності неоднозначні, вони в кожному конкретному випадкові піддаються сумнівам, перевіряв ються на справжність учинками героїв…
Умовно-фантастичне, радше казкове, начало повісті приглушене. Воно відіграє допоміжня роль, використовується як «пуском вий механізм» сюжету, ліричне обрамлення в суті своїй реалістичних сцен.
Повісті В. Положія та О. Тесленка — своєрідні маленькі антиутопії, багато в чому споріднені з так званою фантастикою «близького прицілу». Автори, прозираючи в недалеке майбутнє, акцентують увагу на його глибинних зв’язках із сьогоденням, застерігають, од непродуманих експериментів, послуговуються специфічними жанровими прийомами для змалювання героїв у несподіваних обставинах.
Прозаїків споріднює тяжіння до логічно виваженої, стриманої, почасти й сухуватої оповіді. Вони приділяють велику увагу стрімкому розвитку сюжету, концентрації дії, інформаційній місткості слова. Кожна фраза вмотивована, так чи так працює на розгортання фабули, характеристику персонажів.
У повістях немає розлогих описів, щедрих пейзажних мазків, барвистих метафор та епітетів. Домінують умовиводи, факти, точні деталі. Лише зрідка чорно-біла графіка немовби зігрівається пастельним ліричним відступом: «Сезар зручніше вмостився в човні і поклав рушницю на коліна. Хоч би що з ним було, хоч би що трапилося, оце дзеркальне озерце з зеленкуватою водою, почорнілий дерев’яний човен з облущеною на бортах смолою, навіки пропахлий вологою і рибою, оця прохолода в очеретах і сонячне плесо попереду… — все це ніби відсунуло кудись кошмари й галюцинації…» Наведений приклад із повісті «Щось негаразд…» — лише виняток, який потверджує спільне для обох авторів правило: ніяких оздоб, максимальна ощадливість у доборі зображальних засобів. А от А. Дімаров, В. Тарнавський та В. Шевчук змальовують ситуації, вчинки героїв розкутіше, часто послуговуються прийомами психологічної прози, не цураються традиційної барвистості, вибагливих тропів.
Усі напрями сучасної фантастики, представлені в збірнику, рівноправні, суверенні. Вони не виключають, а взаємодоповнюють, взаємозбагачують один одного. Скажімо, казкові, феєричні твори пробуджують уяву, відкривають невідоме у вже знаному, вияскравлюють грані життя, які з тих чи тих причин висвітлювалися побіжно, недостатньо. При цьому реальний розвиток науки й техніки далеко не завжди береться до уваги. Більше того, нерідко свідомо ігноруються основоположні принципи буття, перекреслюються, відкидаються чи замовчуються константи, на яких тримається матеріальний світ. Приміром, деякі автори можуть заввиграшки пересунути з орбіти на орбіту планету, коли вона заважає польоту героїв, не вдаючись до будь-якого мотивування, розповідати про гіперпростір тощо.
Певна річ, фантастика все може, їй усе підвладне. До того ж вважається аксіомою, що популярний жанр не зобов’язаний і не повинен підмінювати прогностику, футурологію. Справді, автоматичне перенесення, лінійна екстраполяція в близьке, а надто ж у далеке майбутнє нинішніх, здавалося б, найперспективніших тенденцій украй рідко дають бажані наслідки, ведуть до істини. З другого боку, не можна не враховувати, що існує глибинний зв’язок часів, що прийдешнє визріває в сьогоденні.