Зняла трубку.
— Алло, це пані Кристина Аксман?
Голос був неприємний, у трубці чулися ще якісь голоси, наче говорили з вокзалу чи з ресторану.
— Так, я слухаю.
— Говорять зі швидкої допомоги. Ваш чоловік попав в аварію. Він просив сповістити вас. Його відвезли до хірургічної клініки на Польній вулиці.
1965
ЧОТИРИ ПОВІСТІ СУЧАСНИХ ПОЛЬСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ
У сучасній польській літературі одне з провідних місць належить повісті. Саме в цьому жанрі прози знайшла чи не найповніше відбиття історія розвитку народно-демократичної Польщі протягом славного тридцятиліття, її минуле і сьогоднішній день, її економічні, політичні й духовні звершення.
Особливо цікавою й художньо різноманітною була й лишається повість, тематично пов’язана з війною та осмисленням її нелегкого досвіду. Героїчний подвиг народу під час війни, муки в’язнів концтаборів, викриття антигуманної, ворожої людству сутності фашизму, показ огидного обличчя його прислужників постають у кращих повістях польських письменників у конденсованій, насиченій соціально-політичними й психологічними конфліктами формі (твори З. Налковської, Є. Путрамента, В. Жукровського, Б. Чешка, Р. Братного, В. Залевського, З. Посмиш та багатьох інших).
Відтворюється революціонізуючий характер визвольної війни, визрівання в ході антифашистської боротьби політичної основи для формування передового світогляду.
У повістях на селянську тематику знайшли відбиття зміни в післявоєнному польському селі, автори всебічно досліджують конфлікт між узвичаєним, традиційним у житті селянина і новими віяннями, що їх несе з собою соціалістична епоха («На сонці», «Танець яструба» Ю. Кавальця, «Батько», «Тітка» Е. Брилля, «Дияволи» Т. Новака та інші твори, зокрема, таких письменників, як В. Мислівський, Е. Редлінський, Ю. Мортон та ін.).
З кожним роком дедалі більшого успіху досягають автори повістей, присвячених робітничому класу, — JI. Вантула, Є. Вавжак, В. Шевчик, А. Секерський, Я. Пежхала та ін.
Сучасна польська проза розмаїта як за тематикою, так і за своєю формою, прийомами художнього зображення дійсності.
Серед її надбань — і історико-філософські, і побутові, і типово психологічні твори, і сатира, і лірика, і фантастика, і алегорія.
Завойовує чимраз більший інтерес у громадськості документальна й репортажно-нарисова повість, мемуари й есе, серед яких такі відомі твори, як «Щоденники воєнних років» З. Налковської, «Бронзова брама» і «Лабіринт» Т. Брези, «Живі узи» І. Неверлі, «20 липня» і цикл спогадів «Півстоліття» Є. Путрамента та інші.
Читач мав нагоду ознайомитися в цій книзі з чотирма повістями сучасних польських письменників — Владислава Махеєка, Ришарда Клися, Богуслава Когута, Корнеля Філіповича. Твори ці, написані майже одночасно, репрезентують певною мірою ідейно-тематичне коло зацікавлень та жанрово-стильову своєрідність прози Польщі на сучасному етапі. Формування характеру свідомого борця за народні інтереси в період міжвоєнного двадцятиліття відтворено у «Змовниках» В. Махеєка (1961); зображенню одного з епізодів героїчної боротьби проти німецько-фашистських окупантів присвячено «Какаду» Р. Клися (1961); про складність обстановки, що передувала перемозі соціалістичного ладу в країні в перші повоєнні роки, розповідає твір Б. Когута «Кому дозволено жити» (1964). Нарешті, широко й різнобічно розроблювана ніші польськими письменниками морально-етична проблематика знайшла своє відбиття у повісті К. Філіповича «Чоловік — це дитина» (1965).
Йдеться про характерні зразки сучасної польської прози з новими рисами реалізму в ній, притаманними новітньому розвитку соціалістичного мистецтва, коли філософсько-історична насиченість твору поєднується з поглибленим психологізмом і оригінальністю літературних форм.
У запропонованих увазі українського читача повістях дійсність зображується через психологію героїв: оповідь ведеться в дуже популярній у польській літературі формі — від першої особи, яка дозволяє наочно розкрити індивідуальний духовний світ персонажів, характер їх світобачення та зв’язків з конкретно-історичною дійсністю певного періоду історії країни.
Всі представлені в збірці письменники пройшли через важкі випробування, були учасниками руху Опору. І нині вони роблять помітний внесок у справу відбудови Польщі на соціалістичних засадах. Тож цілком закономірно, що воєнна і громадсько-політична проблематика посідає в їхній творчості значне, а то й визначальне місце. При всій відмінності художньої манери Махеєка, Клися, Когута, Філіповича, їх єднає прагнення показати людину в усьому комплексі її соціально-політичних взаємин з оточенням, в усій своєрідності її психологічного реагування на навколишні події та вибору певної життєвої позиції.