Письменник і політичний діяч, публіцист і художник, епік і лірик — саме так можна охарактеризувати творче обличчя Владислава Махеєка (пар. 1920 p.).
З юнацьких років зв’язав себе майбутній письменник з комуністичним підпіллям. Під час війни він активний учасник руху Опору, був партизаном Армії Людової. Після війни Махеєк на відповідальній партійній і журналістській роботі. Багаторічний депутат сейму ПНР, лауреат багатьох державних нагород, з 1957 p. — головний редактор газети «Жицє літерацке» (Краків), він уособлює в своїй письменницькій і громадській діяльності органічні, непорушні зв’язки митців слова з народом.
Творчість В. Махеека тісно пов’язана з дослідженням соціальних змін у сучасному польському селі. «Якщо в майбутньому, — писав один із критиків, — хтось зацікавиться кліматом нашої сучасності, він звернеться до суворої прози Махеєка».
Багатий життєвий досвід письменника входить складовою частиною в його твори. Спогади тих часів, коли Махеєк працював секретарем повітового комітету Польської робітничої партії в Новому Тарзі, вилилися в повість «Вранці пройшов ураган» (1955). За винятком роману епічного, шолоховського плану «Рапорт не буде відісланий» (1962), в якому змальоване селянське повстання на Лемківщині в 1932 p., майже всі твори письменника тією чи іншою мірою позначені автобіографізмом.
Як і ліричний герой повісті «Змовники», Махеєк був членом Комуністичної спілки польської молоді, мріяв про вільну, демократичну, робітничо-селянську Польщу, про час, коли «громом залунає тверда хода народу, коли він підніметься проти гнобителів, рушить на розкішні палаци». Як і його герой, Махеєк виробляв своє принципове ставлення до ворожих визвольному руху угруповань, зокрема до буржуазно-націоналістичної партії народових демократів (ендеків), до якої належав батько Ванди, коханої героя твору.
Повість відтворює сувору правду життя передвоєнних років — задушливу атмосферу повітового міста, населеного здебільшого ремісниками й дрібними торговцями, що були об’єктом посиленої пропаганди націоналізму й фашизму з боку правлячих верхів.
Ліричний герой звертається до спогадів своєї юності з висоти набутого життєвого й політичного досвіду. Як і всяка мандрівка в молодість, повість перейнята журливою задумою. Чи то з підкресленою суворістю, чи то з виразною поблажливістю, але завжди з глибоким хвилюванням і теплотою, з романтичною піднесеністю він оцінює свій юнацький революційний гарт, своє перше жагуче почуття до однокласниці з гімназії Ванди. І тепер, і особливо тоді відчував він безнадійність, а то й злочинність кохання до дівчини з іншого соціального середовища, дочки заможного адвоката-ендека. Поняття революційного подвигу асоціювалося в його уяві також і з перемогою над самим собою, над своїм почуттям.
Подібно до Махеєка, зображенню нелегких шляхів досягнення соціального прогресу приділяє багато уваги у своїх творах Богуслав Когут (нар. 1925 p.).
Поет і прозаїк, нарисовець і публіцист, Б. Когут поєднує літературну працю з активною громадською діяльністю: він обирався членом Познанської міської ради, депутатом сейму ПНР, членом ідеологічної комісії ЦК ПОРП. Як і Махеєк, регулярно виступає у пресі, по радіо й телебаченню із статтями й фейлетонами.
Найбільш вагоме із свого публіцистичного доробку письменник видав 1971 р. під назвою «Листи з-під липи».
Б. Когут є автором близько тридцяти томів повістей, романів, оповідань, віршів, літературно-критичних і публіцистичних статей.
Багато його творів відзначено державними і видавничими нагородами, зокрема повісті «Браконьєри і нагоничі» (1963), «Кажани» (1964), «Кому дозволено жити» (1964), «Ще любов» (1967), «Місія поручника Куни» (1968). В 1971 р. Когут одержав премію міністра культури й мистецтва за літературну діяльність в цілому.
У центрі повісті «Кому дозволено жити» — політичні й морально-етичні проблеми в їх тісному зв’язку і взаємообумовленості.
З твору постає боротьба з контрреволюційним підпіллям і легальною опозицією, яка відверто підтримувала його. І на фоні. цього — драматичні ускладнення в межах однієї сім’ї, між братами Новаками, двоє з яких — Кароль і Чеслав — беруть безпосередню участь у тому, чим живе країна, що хвилює й надихає її передовий загін — комуністів.