ХУЛІЯ: Це неможливо.
ХУАН ЛУЇС: Що саме?
ХУЛІЯ: За столиком вглибині. Подивися нишком. Той чоловік... з хлопчиськом поруч. (Хуан Луїс обережно дивиться). Хіба це не він?
ХУАН ЛУЇС: Хто?
ХУЛІЯ: Поліцейський, який приходив, аби мене заарештувати.
ХУАН ЛУЇС (непереконливо): Не думаю...
ХУЛІЯ: Це він!.. Хлопець уже йде.
ХУАН ЛУЇС: Мені здається, це не він.
ХУЛІЯ: Це він, [це він]!.. Він нас побачив!
ХУАН ЛУЇС: Він встає.
ХУЛІЯ: Йде сюди.
ХУАН ЛУЇС: Не дивись на нього. (Поблискуючи тепер скельцями затемнених окулярів, Хінес Пардо з’являється справа на передньому плані і зупиняється, усміхаючись. Вони вдають, що не помічають його. Він перетинає сцену і стає перед ними).
ХІНЕС: Перепрошую, пані.
[ХУЛІЯ (здивовано): Чого вам треба?
ХІНЕС:] Можливо, вам неприємна моя присутність. Я також не люблю згадувати ті часи. Тому й покинув роботу в органах багато років тому. [(Звертаючись до Хуана Луїса). Ти пам’ятаєш мене, Паласіосе?]
ХУАН ЛУЇС (холодно): Хінес Пардо.
ХІНЕС (сміється): Він, тільки старший! Дозволиш? (Він сідає на стілець, не чекаючи відповіді).
ХУЛІЯ: Ви, значить, на «ти»?
ХІНЕС (весело): Ми трохи здружились після того прикрого випадку. [(Звертаючись до Хуана Луїса). Ти ж не проти, якщо я й далі так робитиму?]
ХУАН ЛУЇС: Я думав, ти живеш не в Мадриді.
ХІНЕС: Я приїхав учора, аби поговорити з тобою.
ХУАН ЛУЇС: Зі мною?
ХІНЕС: Я думав зателефонувати тобі нині ввечері, але доля звела нас тут... Бач, [тепер я займаюся бізнесом, і] мене запевнили, що ти маєш свою руку в компанії Інделекса. Я хотів би зустрітися з її директором, аби запропонувати йому добру справу.
[ХУАН ЛУЇС: Яку справу?
ХІНЕС: Я хочу як посередник запропонувати йому] придбати земельну ділянку на півдні, ідеальну для побудови нового заводу. Та я не хотів би надокучати твоїй дружині... Якщо я зможу побачитися з тобою завтра вранці, то поясню детальніше.
ХУАН ЛУЇС: Чому ти не написав просто в компанію Інделекса?
[ХІНЕС: Я не міг робити конкретну пропозицію, бо рішення щодо продажу того маєтку ще не прийняте. Однак варто вжити заходів і мати доброго поручителя, як-от тебе, аби підійти до тих панів. Якщо мене ніхто не представить, вони мене не приймуть.
ХУАН ЛУЇС: Ти міг написати мені, перед тим як приїхати.]
ХІНЕС (сміється): Заради Бога, справи так не робляться! Треба мати особисті контакти [, а не витрачати час на писульки]. Ти приймеш мене завтра? Завтра неділя, і ти будеш менше зайнятий. Це нагальна справа. (Вони пильно дивляться один на одного).
ХУЛІЯ: Завтра ми думали поїхати за місто... [Моєму чоловікові треба відпочити.
ХІНЕС: Якщо так...]
ХУАН ЛУЇС (звертаючись до Хулії): Я можу прийняти його зранку. (Вона дивиться на нього здивовано).
ХІНЕС: Мені вистачить двадцяти хвилин!
ХУАН ЛУЇС: Тоді о десятій.
ХІНЕС: Дякую. (Звертаючись до Хулії). [Я не розладнаю вашу поїздку.] На вашому місці я поїхав би вже нині. Як це вам прийшло до голови — сидіти в суботу в такій кафешці?
ХУЛІЯ: А чому ж ні?
ХІНЕС: [Добре хоч, що вона порожня. Але] тепер жодне громадське місце не підходить сеньйору Паласіосу. (Звертаючись до Хуана Луїса). Хіба що зовні тебе чекають твої охоронці...
ХУЛІЯ: Ви думаєте, вони йому потрібні?
ХІНЕС: Отже, їх нема. Яка помилка! Річ не в тім, що щось має трапитись, [пані. Не хвилюйтесь.] Однак колишній міністр мав би вживати застережних заходів.
[ХУЛІЯ: Сеньйор Пардо, прошу вас: поговорімо про щось інше.
ХІНЕС: Пробачте мені манії старого слідчого пса. (Сміючись). Дозвольте запросити вас на чарку?
ХУЛІЯ: Ми вже збиралися йти. Дякую.
ХІНЕС: Тоді я зникаю.] Я зачарований вами, пані. (Цілує їй руку). До завтра, Паласіосе. Це ж треба: зустріти вас тут! Я дуже, дуже радий знову вас побачити. (Хуан Луїс встає і вони тиснуть одне одному руку).
ХУАН ЛУЇС: Я також радий тебе бачити, Пардо.
ХІНЕС: Гарного вечора. (Виходить у ліві куліси авансцени. Хуан Луїс повертається ліворуч і пильно дивиться).
[ХУЛІЯ: Він має рацію. Хтось міг би вистрілити в тебе з вулиці. Або тут, усередині!
ХУАН ЛУЇС (не перестаючи дивитись, бурмоче): Не він, певна річ.
ХУЛІЯ: Я кажу не про нього.
ХУАН ЛУЇС (розслабившись, обертається до неї): Він дався чути. Ще один із багатьох, які просять у нас підтримки... (Знову невпевнений). Либонь, так воно і є. Проте... (Міркує.] Хулія намагається зробити ковток. Вона страшенно тремтить, тож їй це не вдається). [Заспокойся,] Хуліє! [Кажу ж тобі: нема чого боятись.