ХІНЕС: Дякую. (Перетинає вітальню і сідає на диван. Хуан Луїс наливає йому віскі).
ХУАН ЛУЇС: То що там за справа?
ХІНЕС:] Поясню у двох словах. Це вигін у Боділі, [тому містечку на півдні. Там не дуже добра земля, але] шістсот гектарів. Один з її двох власників живе на ній, і треба його переконати її продати. Він погодиться, бо вони банкрути. Поруч тече дуже повноводна ріка. Через містечко проходить залізниця, а за тридцять два кілометри є морський порт. Це унікальна нагода!
ХУАН ЛУЇС: А ціна?
ХІНЕС: Старший з братів згоден не піднімати ціну вище п’ятдесяти мільйонів. Просто халява.
ХУАН ЛУЇС: Скільки льоду?
ХІНЕС: Один кубик і трохи води]. (Довірчим тоном). Від компанії Інделекса вони можуть попросити шістдесят; у кожному разі це даровизна. Чотири для тебе і шість для мене. [Влаштуєш мені зустріч?]
ХУАН ЛУЇС: Хто власники?
ХІНЕС (зі сміхом): Про це пізніше... [Послухай:] я нині ж поїду туди зі старшим братом [і в п’ятницю повернуся]. Якщо ти приймеш мене в п’ятницю о пів на дев’яту, я підтверджу що там і як, а ти мені скажеш, коли ми підемо в компанію Інделекса.
ХУАН ЛУЇС (бере свою склянку і несе йому віскі): Де ти зупинився?
ХІНЕС: Старший брат наполіг на тому, аби я поселився в його домі. (Бере склянку). Дякую. (П’є. Хуан Луїс сідає у крісло поруч).
ХУАН ЛУЇС: Не знаю, чи зможу прийняти тебе в п’ятницю [о тій порі]. Можливо, я буду на засіданні парламентської комісії. Дай мені телефон того пана і я зателефоную.
ХІНЕС: Не турбуйся! Може, я приїду о п’ятій. Зателефоную, і мені перекажуть від тебе, чи можу я прийти о пів на дев’яту; не хочу надокучати тобі раніше. [Послухай, це віскі надзвичайне].
ХУАН ЛУЇС (усміхається): Скільки таємниць! [Либонь, даються взнаки твої старі звички]. Не зізнаєшся, де живеш, не даєш телефону...
ХІНЕС (сміється): Так. Це вже друга натура. Наприклад, входячи, я [відразу] помітив, що [на вулиці і] в домі ти також не маєш охорони.
ХУАН ЛУЇС: Я тобі вже казав.
ХІНЕС (з невинною усмішкою): Однак ти носиш пістолет. І добре робиш. (Хуан Луїс мимоволі лапається за кишеню). [Давня манія все помічати!]
ХУАН ЛУЇС: Зазвичай ношу...
ХІНЕС: Я радий. [Повторюю, що] не треба покладатися на себе. (Зітхає). Натомість я [вже багато років] його не ношу. (Розщіпає піджак). Бачиш? [Скінчилися пригоди, ризик...] Краще жити з бізнесу. Гаразд, не хочу тебе затримувати. То я прийду в п’ятницю?
ХУАН ЛУЇС: [Зачекай]. Поговорімо без поспіху.
ХІНЕС: Сподіваюся, не про старі часи...
ХУАН ЛУЇС: Чому б і ні? [Може, ти думаєш, що тобі вже не друг, але] я завжди згадував тебе з прихильністю.
ХІНЕС: Як і я тебе.
ХУАН ЛУЇС: З усією щирістю, Хінесе. Хоч я й не бачив тебе, відколи ти покинув поліцію, я завжди був у курсі твоїх авантюр. Мені надавали звіти в міністерстві внутрішніх справ, і я [тлумачив їх навіть краще, ніж вони, бо, знаючи тебе,] вмів зібрати докупи деталі, яких там не зв’язували. (Нахиляється до нього). Я знаю, чим ти займався усі ці роки.
ХІНЕС (уважно слухаючи, витягає пачку сигарет): Закуриш?
ХУАН ЛУЇС: [Давно] покинув. Не треба сприяти інфаркту.
ХІНЕС (закурює): [Припускаю,] ти про особливі послуги...
ХУАН ЛУЇС: Але не державі.
ХІНЕС: Ультраправі організації, аналогічні поліцейські органи за кордоном... Еге ж?[4] Як бачиш, я з тобою також відвертий. Але це не мало б тебе дивувати. Був час, коли ти це схвалював.
ХУАН ЛУЇС: Думаєш, уже не схвалюю? Тепер усі ми мусимо зіграти цю жалюгідну партію в демократію, але в надії одного дня повернути справжню Іспанію. [І якщо для цього треба буде вдатися до насильства, Бог нас пробачить.
ХІНЕС: Мене дивує, що ти і далі так думаєш. Нині ти маєш публічний образ новонаверненого в лібералізм.
ХУАН ЛУЇС: Нам довелося виявити цю гірку правду: що більшою є свобода, то більшими лицемірами треба бути.
ХІНЕС (якусь мить розмірковує): Тобі не треба було казати мені цього.
ХУАН ЛУЇС: Ми друзі.]
ХІНЕС: [Я тебе не видам. Ти знаєш, що я завжди був тобі вірний. Однак] мушу сказати, що вже не поділяю твоїх поглядів.
ХУАН ЛУЇС: Вони були твоїми!
ХІНЕС: Уже ні. Не дури себе: треба пристосовуватись до нової ситуації, бо вона незворотна. Тому я покинув авантюрне життя заради бізнесу.
ХУАН ЛУЇС: Нема ніякого бізнесу. (Встає і проходжується). Тебе тут ніхто не пам’ятає. [Навіть в Управлінні безпеки про тебе вже майже нічого не знають]. Але я роздобув приватні звіти. І знаю, що ти причетний до двох останніх убивств на півночі. (Пардо трохи здивований). Як бачиш, я добре поінформований. Я також міг би розповісти тобі про [пограбування банків, помешкань,] контрабанду зброї... і навіть про твою діяльність за кордоном. Хочеш подробиці?
4
Завданням нової демократії було позбутися тероризму ЕТА («Euskadi Ta Askatasuna»/«Країна басків та свобода»), який загрожував дестабілізувати владу, спровокувавши правий переворот, підтриманий військовими силами, чиї офіцери опиралися демонтажу франкістської держави. Нова демократична конституція 1978 року надала автономію всім «регіонам і національностям» країни, що породило змови серед військових. Тож двома найсерйознішими проблемами були тероризм і рух на підтримку державного перевороту. Перші значущі терористичні акти з боку ЕТА на підтримку свободи Країни басків сталися 1968 року. У 1970 р. на процесі в Бургосі військовим трибуналом було засуджено до смерті шістьох членів ЕТА. З огляду на величезний вітчизняний та іноземний спротив смертним вирокам і попри опозицію «бункеру», тобто ультраправих, присуди було пом’якшено. У 1973 р. під час так званої «Операції Чудовисько» бойовик ЕТА вбив главу уряду, генерала Карреро Бланко. У 1978-1979 рр., коли Буеро писав «Суддів», збільшилась кількість убивств і викрадень з боку ЕТА і таємничої Антифашистської групи опору першого жовтня (GRAPO), організації, в яку, мабуть, просочилися таємні агенти ультраправих. На думку Вілара, бойовики ЕТА і GRAPO створювали «напрочуд сильне враження, що вони є агентами-провокаторами, які мають на меті призвести до державного перевороту і покінчити з демократичною системою» (op. cit. С. 85). ЕТА завжди заперечувала, що мала на меті спровокувати державний переворот, однак є очевидним, що вона мала би більше успіху, ведучи партизанську боротьбу проти репресивної військової диктатури, ніж проти демократичного режиму, підтримуваного більшістю іспанців. У 1978 р. планувалася «Операція Галактика», військова змова, вчасно викрита поліцією, яка однак заохотила інших путчистів. Тож 23 лютого 1981 р. відбудеться спроба державного перевороту, який міг покінчити з урядуванням Адольфо Суареса і демократією. Цю операцію мали очолити підполковник Цивільної гвардії Техеро і керівник проваленої «Операції Галактика», і з ними генерали Армада і Міланс дель Бош (обидва займали виразно антидемократичну позицію). Ультраправа газета «Ель Алькасар» під’юджувала до перевороту. Напад на палату депутатів з метою взяти їх в заручники, а потім змусити визнати Армаду керівником нового уряду «національної єдності», провалився завдяки втручанню короля. Див. Пол Престон, «Тріумф демократії в Іспанії», «Methuen», Лондон і Нью-Йорк, 1986 р., с. 195-202.