ХУЛІЯ: Так.
ХУАН ЛУЇС: Тоді до вечора.] Бувай, Крістіно. (Подає їй руку). Розваж її.
КРІСТІНА (люб’язно): Зроблю все, що можу. (Хуан Луїс перетинає сцену, виходить у ліві двері і зачиняє їх). [Він тебе не поцілував.
ХУЛІЯ: Намагався кілька хвилин тому.] (Виймає із сигаретниці цигарку).
[КРІСТІНА: Може, через це] він виглядає [таким] знервованим.
ХУЛІЯ: [Він справді знервований? Але не через те, що не поцілував мене.] Він і до того був таким. (Замислена, вона закурює сигарету, встає і починає проходжуватися).
КРІСТІНА: Ти дозволиш поставити тобі деякі делікатні питання?
ХУЛІЯ: Прошу дуже.
КРІСТІНА: Думаю, ти не втримаєшся на плаву, якщо не наважишся розібратися в самій собі...
ХУЛІЯ (підходить до неї, усміхаючись): Ти мене інтригуєш.
КРІСТІНА: Чому ти мене розшукала через стільки років?
ХУЛІЯ: Мені потрібний був лікар.
КРІСТІНА: У вас є свій.
ХУЛІЯ: Але ти жінка, і нас пов’язує дружба. (Відходить).
КРІСТІНА: [Не надто міцна,] її розірвано багато років тому.
ХУЛІЯ: [Мені не йдуть з голови] ті шалапути. Як можна нападати на беззахисну жінку? Вони просто боягузи.
КРІСТІНА: Не змінюй тему розмови, Хуліє, і скажи мені: ти була закохана в Хуана Луїса?
[ХУЛІЯ: Він був такий уважний і милий...
КРІСТІНА: Але ти його не любиш.
ХУЛІЯ: Гадаю, це нормальна річ. Майже всі знайомі мені пари терплять одне одного й не більше. І це коли терплять...
КРІСТІНА:] А він тебе любить.
ХУЛІЯ: Або тільки жадає. [Я не впевнена.] Як жадає цю хвойдочку, що в нас за покоївку, з якою він спить.
КРІСТІНА: Що ти кажеш?
ХУЛІЯ: Попереджаю: мені до цього байдуже. Копирсаючись у цій бридоті, ти мені не допоможеш.]
КРІСТІНА: Якщо Хуан Луїс жадає тебе по двадцяти роках шлюбу, це означає, що він тебе кохає.
ХУЛІЯ (іронічно): Це було б дуже дивно!
КРІСТІНА: Не надто. На це можуть бути різні причини. Але зараз мене цікавить не те, чому твій чоловік і далі тебе любить, а те, чому ти в депресії.
ХУЛІЯ: Ох! У цьому велика частка його вини!
КРІСТІНА: Чому?
ХУЛІЯ (проходжується): Він всередині порожній. [Майже не читає. В ніщо не вірить, хіба що в Бога..., якщо він і справді в нього вірить. І в пустослів’я, яким переповнені його уста, він також не вірить.
КРІСТІНА: Звідки ти це знаєш?
ХУЛІЯ: Я помічаю, що це звучить фальшиво.] У нього в думках лиш одне: аби знову стати міністром і ще більше збагатитися... Двадцять років я бачу, як він тільки й чекає, як відхопити якусь посаду по блату, мені цього досить. (Підходить до неї). [Я також варта осуду за моє безтурботне життя, я знаю.] (Гасить цигарку в попільничці на круглому столику і сідає).
КРІСТІНА: Я шукаю навпомацки. Хуліє... Ти телефонуєш давній подрузі Ферміна через двадцять два роки. Ти не думаєш, що твоя хвороба — це ностальгія?
ХУЛІЯ (знервована, не дивиться на неї): Ностальгія?
КРІСТІНА (встає і підходить до неї): Для людини зі слабкими нервами, як у тебе, порівняння чоловіка і того чудового хлопця може стати нав’язливою ідеєю... Він помер, але ти цього не знала. (Сідає поруч із нею). Може, ти покликала мене, аби щось дізнатися про нього?
ХУЛІЯ (нахмурена): Я аж забагато знала про нього.
КРІСТІНА: Забагато?
ХУЛІЯ: Коли його затримали, я вас марно шукала.
КРІСТІНА (сміється): Ми [всі] сховалися. (Серйозно). Згодом я тобі зателефонувала, бо він, уже в тюрмі, хотів тебе бачити, але ти не схотіла мене прийняти. (Коротка пауза).
ХУЛІЯ: Тіно, він був негідником.
КРІСТІНА (дуже м’яко): Ти збожеволіла?
ХУЛІЯ: [Той чудовий хлопець був негідником, Тіно!] І брехуном! Я йому пробачила, бо всім відомо, що з ним робили... Але це завдало мені рани..., яку Хуан Луїс не зміг загоїти.
КРІСТІНА: Продовжуй.
ХУЛІЯ: Він усіх вас виказав.
КРІСТІНА: Ні!
ХУЛІЯ: Так! Бо на мене він також доніс, хоча сам не допускав мене до операцій. [Його катували... і він виказав мене.]
КРІСТІНА: Звідки ти це взяла?
ХУЛІЯ: Прийшов поліцейський мене арештувати. Хуан Луїс назвався моїм адвокатом і зміг цьому запобігти. Йому вдалося витягнути з нього, що Фермін доніс на мене [, але ще нічого не підписав]. Він пішов поговорити з комісаром... І переконав їх не затримувати мене... То була найбільша послуга, яку він зробив мені за все життя.
КРІСТІНА: У тому, що ти розповідаєш, нема логіки... Як ти поясниш, що він не виказав мене? Ні інших...
ХУЛІЯ: Хіба інших з групи не спіймали?