ХУАН ЛУЇС: Так. Він дав мені зрозуміти недомовками, що якщо його схоплять, він це розголосить.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Що між вами було?
ХУАН ЛУЇС (вагається): Я замолоду був задирою... Ви знаєте, отче, що то були інші часи... Агресивність здавалася нам обов’язком, захистом Іспанії від підривної діяльності... Одного разу... я мусив стріляти.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ви когось поранили?
ХУАН ЛУЇС: Так. Той чоловік лишився живий.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: І він це знає?
ХУАН ЛУЇС: Знає.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (зітхає): Інші часи, звісно. Часи фанатизму, іноді цілком умисного... Та вони вже далеко [, і якщо з вашого боку була лише хибна політична пристрасть, я не бачу причини соромитися, хіба що розкаюватися]. Викриття схожих інцидентів щодня з’являються у пресі. Якщо не помиляюсь, про вашу юнацьку екзальтацію у ній вже говорили, хоча не згадували, що когось було поранено. Довіртеся мені, [бо припускаю, ви розповіли мені не все]. Те, що ви мені розказали, не є достатньою причиною, аби боятись того чоловіка.
ХУАН ЛУЇС: [Якщо це не є конче необхідним...] я волів би не конкретизувати.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (відкидається назад і говорить холодно): [Сину мій,] якщо ви не висповідаєтеся в своїх гріхах, я не зможу їх вам відпустити.
ХУАН ЛУЇС (опустивши голову): Я не сподіваюся на розгрішення. Тільки на пораду.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (крижаним тоном): Аби щось радити, я також мушу знати більше.
ХУАН ЛУЇС (заламує руки): Ви не можете це зробити, обмежившись знанням, що було дещо серйозніше?
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ви добре знаєте, що не можу! Ви колись сповідалися в тому, про що зараз не хочете мені розповісти?
ХУАН ЛУЇС: Не у всьому... Багато років тому... це не здавалося мені таким серйозним. А мій тодішній духівник був більш поблажливим...
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ви добрий син Церкви. [Господь не відлучить вас від своєї пастви за те, що ви грішник.] Та поки ви смиренно не приймете таїнство покаяння, Божа Матір не зможе являти вам свою ласку, як робила це досі... Гадаю, ви це розумієте.
ХУАН ЛУЇС: І скоряюсь. Нині я лише прошу про думку і пораду. Й передусім про відповідь на таке питання: чи треба будь-що намагатися відвернути можливе вбивство?
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (сухо): Поясність краще.
ХУАН ЛУЇС: [Прошу зауважити, що] можливо, [я помиляюсь, і] той чоловік не має такого наміру. Це просто підозра [, хоча й обґрунтована]. І також не факт, що йому завжди вдаватиметься водити за носа поліцію чи, якщо теракт буде здійснено, жертва не залишиться живою... Ми не можемо, як одержимі, розглядати всі можливості убивства, які завжди оточують нас.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Це софізм. Можливому вбивству завжди треба запобігати. (Освітлюється ліва куліса, і через неї заходить дон Хорхе в неохайному одязі, який останнім часом бачить на ньому Хуан Луїс. Дивне сяйво, яке його оповиває, свідчить про нереальність його присутності. Хуан Луїс, хоча й не бачить його, непокоїться. Дон Хорхе перетинає сцену і з усміхненим обличчям сідає на приступку вітальні, біля Хуана Луїса).
ХУАН ЛУЇС (різко): Бувають певні вбивства, яких не відвернути.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Які саме?
ХУАН ЛУЇС: Убивства на війні. Багато священників їх простили, навіть убивства на нашій громадянській війні... і страти після неї.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ви зачіпаєте тему, яка є надто складною для того, щоб ми в неї заглиблювалися. І це не ваш випадок. Зараз вам треба прислухатися до голосу нашого Господа, який вам каже: людське життя є священним.
ХУАН ЛУЇС: Падре, коли я був міністром [при попередньому режимі,] то мав висловити перед главою держави свою думку — «за» чи «проти» я страти засудженого. Ви, мабуть, пам’ятаєте... Чоловік, який плів змови проти нашої безпеки і чий послужний список був жахливий. Був у кабінеті міністрів один колега, який, не злякавшись крижаного погляду Його Превосходительства, посмів відраджувати від виконання вироку. Я виступив за страту. І знаєте чому? Бо мій попередній сповідник сказав мені, що то буде цілюща кара, акт законної оборони нашого миру і нашої віри від темних махінацій червоного Інтернаціоналу... Нині ви би порадили мені те саме?
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ні.
ХУАН ЛУЇС: Тоді як я можу знати, яким є голос Бога? (Дон Хорхе тихо сміється).
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Я не судитиму того мого брата во Христі, який був вашим сповідником... Ви знову говорите мені про інші часи. Усі ми є сліпими грішниками... Нині я скажу вам без найменшого внутрішнього сумніву: якщо ви підозрюєте, що хтось збирається позбавити іншу людину життя, то мусите цьому завадити.