ХУАН ЛУЇС (за якусь мить): Зацікавило.
ХУЛІЯ: Однак ти не попросив, аби я пояснила свої слова.
КРІСТІНА: Хуліє, залиш це на потім. Нам треба йти...
ХУЛІЯ: Не перебивай, будь ласка! (Збирається говорити до свого чоловіка; він випереджає її).
ХУАН ЛУЇС: Ти сказала, що вже ніколи не говоритимеш зі мною про це. Тому я нічого в тебе не питав.
ХУЛІЯ: Дякую за делікатність. Зараз мені цікаво про це поговорити.
ХУАН ЛУЇС: Не думай, що ти мусиш щось пояснювати...
ХУЛІЯ: Мушу? Це ти мусиш пояснити.
ХУАН ЛУЇС: Пояснити що?
КРІСТІНА: Хуліє, я...
ХУАН ЛУЇС (гірко): [Не хвилюйся, Крістіно. Я бачу, що] Хулія більше довіряє тобі, ніж мені. Ти не мусиш йти геть. (Крістіна зітхає, поволі перетинає сцену зі склянкою в руці і сідає на канапу).
[ХУЛІЯ: Ти не знаєш, що я мала на увазі позавчора? Чи знаєш?
ХУАН ЛУЇС: Скажи мені це.]
ХУЛІЯ: Ти ні разу не запідозрив [за всі ці роки,] що той бридкий інспектор збрехав, кажучи, що Фермін мене видав?
ХУАН ЛУЇС: Попервах ні, [я так не думав].
ХУЛІЯ (м’яко): Ні? А комісар, що він тобі сказав? Він підтвердив донос Ферміна?
ХУАН ЛУЇС: Не зовсім.
ХУЛІЯ: О! Це нова версія!
ХУАН ЛУЇС: Він цього не заперечив... і не підтвердив.
ХУЛІЯ: Ти мені не так сказав!
ХУАН ЛУЇС: Ні так, ні інак. Я витягнув тебе з халепи і цього мені було досить. Тоді я нічого не запідозрив.
ХУЛІЯ (знервована, курить і сідає поруч нього): А пізніше?
ХУАН ЛУЇС: Значно пізніше... так. Я подумав, чи не були то хитрощі, щоб змусити тебе говорити...
ХУЛІЯ: Цього ти мені також не казав.
ХУАН ЛУЇС: Як бачиш, ти не єдина багато років обходила дещо мовчанкою.
ХУЛІЯ (міцно хапає його за руку): Те, що я мовчала, нікому не шкодило! А от твоє мовчання... (Встає, задихана). [Твоє мовчання...] є дивним! (Проходжується, дуже розстроєна. Не зводячи з неї погляду, Крістіна трохи підводиться. Хулія обертається до Хуана Луїса). Ми вже були одружені, коли ти це запідозрив?
ХУАН ЛУЇС: Так.
ХУЛІЯ: Ти чуєш, Тіно? (Проходжується). Його мовчання не було вирішальним. Позаяк ми вже були одружені, воно було просто немаловажним. Він [свідомо] дозволив мені і далі думати про Ферміна найгірше. [(Голос у неї зривається). Без сумніву, він волів, аби я його і далі ненавиділа.
ХУАН ЛУЇС: Хуліє, ти це погано інтерпретуєш...
ХУЛІЯ: Не ораторствуй.] (Гасить цигарку у попільничці на столі). Ходімо, Тіно. (Крістіна встає і бере свою торбинку. Хулія йде ліворуч).
ХУАН ЛУЇС (встає): Ні! (Хулія спиняється і дивиться на нього). Ти мене вислухаєш. (Вона намагається йти далі). Зачекай! (Біжить до неї і стає між нею і дверима. Крістіна потроху підходить ближче). Я тобі нічого не сказав, бо не був впевнений.
ХУЛІЯ: Дай мені пройти!
ХУАН ЛУЇС: Ти впевнена, що він на тебе не доніс?
КРІСТІНА: Фермін на неї не доносив, Хуане Луїсе.
ХУАН ЛУЇС: Звідки ти знаєш? [Його заява не була доказом: комісар погодився, аби імені Хулії у ній не було.]
КРІСТІНА: У нас є моральний доказ. Мене, наприклад, він не виказав.
ХУАН ЛУЇС: Але у мене не було такого доказу! У мене й нині його нема! (Бере Хулію за руку).
ХУЛІЯ: Пусти мене!
КРІСТІНА (робить до них крок): Обережно, Хуане Луїсе.
ХУАН ЛУЇС (трясе свою жінку): Тому я ніколи не відкидав можливості, що він на тебе доніс!
ХУЛІЯ: Пусти мене!
ХУАН ЛУЇС: Тому я й мовчав!
ХУЛІЯ (намагається випручатися): Я тобі не вірю!
ХУАН ЛУЇС: Щоб не копирсатися в чомусь, можливо, огидному!
ХУЛІЯ (кричить): Я ніколи тобі не повірю! (Ридає. Її ноги підкошуються).
ХУАН ЛУЇС (підтримує її): Хуліє! Допоможи мені, Крістіно. Вона зараз впаде. (Крістіна випускає з рук торбинку і біжить до них).
ХУЛІЯ (слабким голосом): Я почуваюся... зле. (Крістіна квапливо міряє їй пульс, підтримуючи її).
КРІСТІНА (до Хуана Луїса): Раніше я виміряла їй тиск. Він дуже низький. (До Хулії). Негайно до ліжка!
ХУЛІЯ: Ми... нікуди не підемо?
КРІСТІНА (кладе руку Хулії собі на карк): До ліжка! (До Хуана Луїса). Попередь покоївку. (Хуан Луїс біжить до куліс і настійливо дзвонить у дзвінок. Крістіна веде Хулію праворуч).
ХУЛІЯ (спиняється): Тіно... Я вже не знаю, що й думати. (З лівої куліси входить Пепіта).