ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Коли схочеш. (Відходять на кілька кроків).
ХУАН ЛУЇС: Зачекайте! (Вони спиняються і слухають його). Я зрозумів. Вас не троє... Ти один. Зглянься наді мною — вона ж мене покинула. Хай твоя безконечна доброта пробачить мені все і допоможе. Я не заслужив на ці видива. Осіни мене і покажи мені шлях. Без твоєї допомоги я не зумію його знайти. (Трохи ошелешені, гості переглядаються).
ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Він молиться?
ДОН ХОРХЕ (з легкою усмішкою): Схоже, що так.
СКРИПАЛЬ: До нас?
ДОН ХОРХЕ: Можете собі уявити, за кого він нас має.
СКРИПАЛЬ: Хіба таке можливо? (Зненацька Віолончеліст починає реготати. Скрипалю це передається і він також охоче сміється).
ВІОЛОНЧЕЛІСТ (сміючись): Він безнадійний. (Йде до дивана і сідає).
СКРИПАЛЬ (сміючись): А якби замість того, про кого ти думаєш, ми були дідьком?
ХУАН ЛУЇС: Ні!
СКРИПАЛЬ (сідає у фотель): Отже ви, пане, думаєте, що до вас навідався цар небесний?
ВІОЛОНЧЕЛІСТ (поміж сміхом): Або великий спокусник?
ХУАН ЛУЇС (заплющує очі і шепоче): Не карай мене своїм сарказмом.
ДОН ХОРХЕ (стримано сміється): Він страждає на манію величі. Адже він просто тля. (Йде до лівого фотеля і сідає).
ХУАН ЛУЇС (розплющує очі): Може вернутися диктатура.
ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Відверни її.
ХУАН ЛУЇС: Неможливо.
ДОН ХОРХЕ: Якщо повернеться фашизм, не хвилюйтесь. Я вже вам казав, що ви дістанете в нас посаду.
ХУАН ЛУЇС: Ви?
ДОН ХОРХЕ: Добре... Це сказав дон Хорхе. (Грізно). А тепер це кажу вам я! (Хуан Луїс різко встає. Троє гостей уважно дивляться на нього, непорушні. У сум’ятті і не відводячи від них погляду, Хуан Луїс задкує углиб сцени. Голови його видінь повертаються за ним під час його переміщення).
СКРИПАЛЬ: Ти йдеш до себе в спальню? Ти вже в ній.
ВІОЛОНЧЕЛІСТ: І в своєму ліжку.
ХУАН ЛУЇС (заперечливо хитає головою): Я не знаю, де я. Але не в кошмарі.
ДОН ХОРХЕ: Чому ні?
ХУАН ЛУЇС: Видіння і слова ніколи не є такими зв’язними вночі.
ДОН ХОРХЕ: Хто його знає? Кажуть, що це тому, що після пробудження все спотворюється і забувається. (Хуан Луїс, який знай заперечливо мотає головою, раптом обертається до розп’яття і стає навколішки).
ХУАН ЛУЇС: Господи, звільни мене від цих демонів!
ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Якийсь заскок!
СКРИПАЛЬ: Знову?
ДОН ХОРХЕ (встає): Він завжди був упертим хлопцем. (Енергійно). Паласіосе, встаньте! (Нажаханий, Хуан Луїс підводиться і дивиться на них. Дон Хорхе вказує йому на столик). Сядьте! (На смерть переляканий і покірний Хуан Луїс повертається до столика).
СКРИПАЛЬ (коли він проходить перед ним): Не тремти. Ти забудеш цю ніч.
ДОН ХОРХЕ: Хоча не цілком. (Хуан Луїс сідає).
СКРИПАЛЬ (своєму товаришу): Він дуже вражений.
ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Ми його заколишемо «Адажіо» з тріо «Серенада».
СКРИПАЛЬ: Ні, щось веселіше, що його підбадьорить.
ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Allegretto alla Polacсa?
СКРИПАЛЬ: Чудово. (Обидва музиканти згідливо кивають. Дещо приглушені, лунають жваві такти бетховенського алегрето. Музиканти не рухаються. Хуан Луїс слухає кілька секунд.)
ХУАН ЛУЇС: Хто грає?
СКРИПАЛЬ: Ми. (Хуан Луїс заплющує повіки. Поки голова його звішується, на сцені темніє і музика потроху стихає. Через декілька митей опускається завіса).
ІІ
(Вечір. Добре освітлена вітальня. Гобелен на місці. Двоє дверей зачинені. Праворуч на приступці, спершись спиною об стіну, сидить ірреальний дон Хорхе в неохайному вбранні. Сидячи праворуч від круглого столика на одній ніжці і спиною до свого фантастичного супутника, Хуан Луїс тримає руку на телефоні).
ДОН ХОРХЕ (утробним голосом): Хінес Пардо чекає від пів на дев’яту і, мабуть, щось підозрює. Вже майже дев’ята. Та час в мене ще є: один телефонний дзвінок і поліція швидко приїде. [Досить буде наполегливо порадити, аби вона дуже обачно стежила за ним.] Але ні: він помітить... (Хуан Луїс лапає себе за праву кишеню). Я озброєний. Але він не нападатиме на мене відкрито, це буде радше постріл... Ех, треба на щось зважитись! (Хуан Луїс ледь повертає голову праворуч. Дон Хорхе усміхається). Уявляти невідчепного супутника не є ознакою божевілля. А лише перезбудження... Це означає помічати [те, що мало хто зауважує:] наскільки розсудливість схожа на безумство. (Хуан Луїс зітхає). Я не можу змушувати його довше чекати. Треба його прийняти, не викликаючи поліцію. На все воля Божа. (Хуан Луїс встає і йде до правої куліси. Дон Хорхе встає і зі свого місця дивиться, як він йде геть. Стривожений цим невидимим йому рухом у себе за спиною, Хуан Луїс спиняється).