ХІНЕС (курячи): Ні?
ХУАН ЛУЇС: (тремтячим від люті голосом): Ні! Загинуло троє людей з його ескорту, водій і жінка з дитиною, які проходили поруч.
ХІНЕС: Як це зробили?
ХУАН ЛУЇС: А ти як думаєш?
ХІНЕС: Автомати?
ХУАН ЛУЇС: Ти вгадав. І мене це не дивує. (Розлючено міркуючи, він робить кілька кроків. Тим часом дон Хорхе — зараз у плоті і крові, в своєму бездоганному костюмі-трійці — заходить через правий передній план і підходить до телефона, що стоїть на столику в кутку. Знімає трубку і набирає номер). Бачу, ти дуже спокійний!
ХІНЕС: Я зазвичай не втрачаю спокій. Натомість ти, попри те, що цей теракт міг би принести те, чого ти бажаєш для Іспанії, виглядаєш переляканим.
ХУАН ЛУЇС (вороже): Коли я заявив тобі, що мої переконання по суті залишилися такими ж, як були, я збрехав.
ХІНЕС: Ясно. То я тобі скажу, що мене це також не дивує.
ХУАН ЛУЇС: Хінесе!
ХІНЕС (сухо): Що. (Дзвонить телефон. Дуже знервований, Хуан Луїс йде взяти слухавку).
ХУАН ЛУЇС: Алло!
ДОН ХОРХЕ: Паласіосе, ви вже чули новину?
ХУАН ЛУЇС: Мені щойно її повідомили, доне Хорхе.
ДОН ХОРХЕ: Я хотів би знати, що думає уряд чи ваша партія... Вже щось сказали?
ХУАН ЛУЇС: Лише те, що наслідки можуть бути дуже серйозні.
ДОН ХОРХЕ: Я щойно говорив з нашим головним офісом в Європі, і там думають так само. Не для компанії Інделекса, для країни. Інделекса збитків не зазнає. Навіть ще одній тоталітарній диктатурі доведеться з нами рахуватися. Але я говорю про те, чи не треба вам подумати... про ту посаду, про яку ми з вами говорили.
ХУАН ЛУЇС: Я, власне, думаю. (Дивиться на Пардо з гнівом). Ці каналії...
ДОН ХОРХЕ: Добре робите. Хоч армія демонструє, що вміє зберігати холоднокровність, такі злочини, як цей, можуть спровокувати жахливу реакцію... Поки йшлося про якихось охоронців чи нещасного хлопця, зарізаного іншими хлопчиськами, боятись було нічого. Але генерал найвищого рангу, який до того ж загинув не перший! Якщо ліві упиратимуться в своєму безумстві, це призведе до перемоги їхніх найгірших ворогів.
ХУАН ЛУЇС: Ви припускаєте, що винні ліві?
ДОН ХОРХЕ: А ви ні?
ХУАН ЛУЇС: Ті, хто це зробив, чудово знають, у кого вони ціляться і що переслідують. (Дивиться на Пардо). Це наводить нас на підозру, що ті, хто шарпає за нитки ці буцімто ультраліві організації... можливо, самі не є лівими[9].
ДОН ХОРХЕ: Ультраправими?
ХУАН ЛУЇС (дивлячись на Пардо): Або провокаторами, якими керують із-за кордону люди, зацікавлені в тому, аби в країні не було стабільності.
ДОН ХОРХЕ: Та ну!
ХУАН ЛУЇС: Ви вважаєте це нісенітницею?
ДОН ХОРХЕ: Паласіосе, я бачу, що ви схвильовані... Звісно, на це є причини. Ви ж не натякаєте на такі компанії, як наша?
ХУАН ЛУЇС: Конкретно на нашу — ні. (Пардо мовчки сміється. Хуан Луїс дивиться на нього, розгніваний).
ДОН ХОРХЕ (значуще): Ми з вами вже не діти. Обидва знаємо, що світом заправляють інтереси товстосумів і що подекуди вони без вагань вдаються до гідних осуду методів... Виконуймо чесно нашу роботу, не надто розмірковуючи про ці темні сили, з якими ми, можливо, приречені, самі цього не знаючи, бути фатально пов’язаними — з огляду на складну структуру сучасної економіки... Але не забувайте, що обмовляють також бездоганні організації та людей. Як-от вас самого, аби не йти далеко[10].
ХУАН ЛУЇС (сухо): Якщо в мене будуть якісь новини, я відразу ж вам їх перекажу.
ДОН ХОРХЕ: Я збирався вас про це попросити. [Я зроблю те саме.] І не перемудріть самого себе цього разу... Це звірство несе на собі непомильну печать ультралівих [і їхньої дурості].
ХУАН ЛУЇС: Можливо.
ДОН ХОРХЕ: Добраніч.
ХУАН ЛУЇС: Одну хвильку, доне Хорхе. Ми з моїм другом не прийдемо до вас у понеділок. Власники вирішили не продавати.
ДОН ХОРХЕ: То пошукаємо іншу землю. У кожному разі дякую. Бувайте. (Обидва кладуть слухавки. Дон Хорхе виходить у праву кулісу і в тому куті гасне світло).
[ХІНЕС (усміхаючись): Ти говорив з компанією Інделекса?
ХУАН ЛУЇС: Так.]
ХІНЕС: Мені шкода, що я завдав тобі марного клопоту, але радий пересвідчитися, що врешті ти мені повірив.
ХУАН ЛУЇС: Я ніколи тобі не вірив.
ХІНЕС: Навіть зараз?
ХУАН ЛУЇС: Зараз — ще менше.
ХІНЕС (лагідно): Не віриш?
ХУАН ЛУЇС (підходить до нього, стиснувши кулаки): Ти вважаєш, що я настільки дурний, аби купитися на твою історію? (Стишує голос). Ти організував той теракт.
9
У 1984 р. Буеро заявив: «Основна першопричина багатьох терактів в Іспанії дискутується і не є зрозумілою. Ясно те, що немало з них зумовлені радикальним лівацтвом ЕТА і мають — на мою думку, помилково — революційну ціль; але часто підозрювалося, що ними — деякими, скоєними ЕТА, та передусім скоєними GRAPO — керували заслані агенти на службі фашистських, реакційних сил. Хто керував цією чорною роботою? Я вже казав (...), що не знаю; але не забуваймо, що тут є здатні на це люди, а за кордоном є міжнародний фашизм чи ультраправі, які не обмежуються жартами. (...) Природно, що в п’єсі я нічого не конкретизую, бо не зміг би цього зробити; однак переконаний, що велика політика світу — завжди пов’язана з економічними інтересами — є значно парадоксальнішою і туманнішою, ніж здається». (Буеро Вальєхо, лист до Марти Голзі, 18 квітня 1985 р.) Буеро наполягає: «У «Суддях» представлено проблеми (...) в яких я не можу і не хочу йти далі, бо не маю від них ключів. (...) Я не можу зайти далі, ніж зайшов, представляючи проблему, яка є дуже реальною». Див. Хав’єр Алфая, «Антонію Буеро Вальєхо: В полум’яній прозорливості» (op.cit., c. 42 [інтерв’ю]).
10
Буеро натякає на існування темних зв’язків економічної і політичної влади. Ми вже знаємо, що призначення Хуана Луїса радником компанії Інделекса зумовлене його обстоюванням інтересів цього підприємства в парламенті. І зараз, коли дон Хорхе, представник компанії, запитує Хуана Луїса про реакцію уряду на замах на генерала, слова дона Хорхе здаються доволі підозрілими. Розмірковуючи про можливі зв’язки між політичними та економічними інтересами у витоках політичних убивств, Буеро пояснює: «Я не маю на увазі конкретно мультинаціональні компанії, але не скидаю з рахунку (...) можливі зв’язки, либонь, особисті, між деякими з них і міжнародним політичним реакціонізмом, який таки може смикати за дестабілізуючі терористичні нитки». (Цит. лист до Голзі). Очевидно, що можна згадати про втручання ЦРУ в Чилі у 1973 р., значною мірою мотивоване бажанням захистити інтереси націоналізованих урядом Альєнде підприємств.