ХУАН ЛУЇС (із ніжністю): Сподіваюся, тобі стало краще.
ХУЛІЯ: Так... То була гірка сатисфакція. Але вже... для чого? (Йде то столу, бере сигарету і закурює її, лишивши листа на столі. Потім сідає на диван і відкидається на його спинку, курячи).
ХУАН ЛУЇС: Щоб жити, Хуліє. Забудьмо назавжди того плазуна.
ХУЛІЯ: Чого він приходив?
ХУАН ЛУЇС: Сказати, що оборудка зірвалася.
ХУЛІЯ: Ти мав би сказати йому навіть щось різкіше, ніж я.
ХУАН ЛУЇС: Я подумав, що буде краще, коли він якнайскоріше забереться геть. Відбувається щось надто серйозне, аби витрачати час на таких гадів, як він.
ХУЛІЯ: Маєш рацію. Що тепер буде, Хуане Луїсе?
ХУАН ЛУЇС: Ніхто не знає.
ХУЛІЯ: Ще одна військова диктатура?
ХУАН ЛУЇС: Або зміна уряду. Мені сказали, що знову зателефонують, але сам я цього не робитиму. (Йде до телефона, бере слухавку і кладе її на важіль).
ХУЛІЯ: Чому той чоловік, прощаючись, сказав, що був тобі вірним другом?
ХУАН ЛУЇС: Просте словоблуддя. І не думай вже про нього, прошу тебе! (Збирається набрати номер). Ти не розпечатаєш листа від Крістіни? Він терміновий.
ХУЛІЯ: Куди квапитись. Мабуть, у ньому сказано, що вона не може прийти через те, що сталося... Я вже по горло сита всіма цими тривогами. (Курить з відсутнім поглядом. Хуан Луїс обертається до неї спиною, щоб зателефонувати. Набирає номер і слухає. Натискає на важіль. Дивиться на свою дружину, яка не змінює свого положення).
ХУАН ЛУЇС: Канцелярія глави уряду не відповідає... Спробую офіс моєї партії. (Обертається, набирає і номер і чекає). Сеньйорито, це Хуан Луїс Паласіос. З’єднайте мене із секретаріатом [партії...] (Тим часом Хулія нахиляється, щоб загасити свою цигарку, дивиться на конверт і, з нехіттю зітхаючи, бере його і витягає листа з виразом нудьги). [Ні, не чекаю.] Тоді з’єднайте мене з прес-секретарем... Ну, то із залом засідань!.. [Так, це природно...] Ні, [дуже] дякую. Я кваплюся. (Кладе слухавку і сідає із жестом нетерпіння, розмовляє з Хулією, майже на неї не дивлячись). Це я кажу, з ким можна розмовляти цього вечора! Спробую зв’язатися з парламентом... (Набирає номер і слухає). Ба! Ну то й добре. (Поки він чекає, Хулія пробігає очима листа, але відразу ж випростовується і перечитує його зі жвавим інтересом. Дочитавши його, дивиться на свого чоловіка з округленими від здивування очима. Знову перечитує листа; не може повірити в те, що там написано. Починає схвильовано дихати. Втупившись очима в потилицю Хуана Луїса, складає листок удвоє). За цим номером ніхто не відповідає. [Мабуть, у коридорах зараз, як у камері для буйних]. (Хулія кладе аркуш у конверт і лишає той на столі, знову відкинувшись на спинку канапи. Хуан Луїс слухає ще кілька секунд і, роздратований, кладе слухавку. Вона відводить від нього погляд і з великим зусиллям прибирає незворушного вигляду). Краще це облишити. (Обертається до своєї дружини). Якщо будуть новини, то мені зателефонують у вестибюль.
ХУЛІЯ: (не дивлячись на нього): Тоді зніми слухавку з цього телефона.
ХУАН ЛУЇС: Так, як було? Еге ж, так буде зручніше. (Знімає слухавку і встає). Не хочеш чогось з’їсти?
ХУЛІЯ: Аж ніяк.
ХУАН ЛУЇС: В мене через усе це також нема апетиту. От випити чогось мені б не завадило. Складеш мені компанію?
ХУЛІЯ: Ні. (Хуан Луїс іде до барної шафки і починає звичний ритуал приготування віскі). Недавно я читала журнал, в якому розповідали про твоє життя. Дещо я добре знала, а дещо — ні.
ХУАН ЛУЇС: Гадаю, тобі його принесла Крістіна.
ХУЛІЯ: Ти його читав?
ХУАН ЛУЇС: Ясна річ.
ХУЛІЯ: Ти мені про це не казав.
ХУАН ЛУЇС: Хіба я мусив казати тобі про це сміття? До того ж тебе вже віддавна не цікавлять мої проблеми.
ХУЛІЯ: Те, що там опубліковано — правда?
ХУАН ЛУЇС: Залежить, як на те подивитися. Якщо не зважати на їхні злі наміри... (Зі склянкою в руці, сідає, напружений, у крісло, що стоїть навпроти канапи). Що в студентські роки я був задирою. А хто замолоду ним не був? Що я був махровим тоталітаристом, а тепер є справдешнім лібералом. Краще так еволюціонувати, ніж навпаки. Що я замішаний в брудні справи. Але мене ніколи за них не судили, як інших. [Що я використовував свої посади, аби вкрасти мільйони... Якщо заробити їх законно називається вкрасти, треба внести правки у словник.] То був час протекцій і безкарності, я знаю. Але тоді вони не були незаконними і я був би цілковитим дурнем, якби не скористався з них, як робили це всі, хто міг. [Що мої амбіції не мають меж... Краще бути тютею?] Ці писаки аж піняться, бо не могли робити те саме.