ХУАН ЛУЇС: (здавленим голосом): Я не перебирав методами, бо любив тебе.
ХУЛІЯ: Любив мене? Любити — це не обманювати, не вдавати, що йдеш поговорити з комісаром, аби потім, в якомусь барі, сміятися зі своїм дружком з того, як добре вдалося ошуканство... Любити — означає поважати гідність, благородство життя — замість того, щоб його бруднити. Ти любив лише самого себе, як розбещений син можновладця, яким ти був! І якщо треба було обмовити бідного хлопця, одного з тих, які насмілювалися думати не так, як їм веліли, — ну то й дідько з ним! Як ви [тоді] казали: він був червоним [тобто гадом], не вартим того, щоб жити. До того ж Господь мав би тобі за це воздати, бо ви завжди думали, що він на вашому боці. (Підходить до нього). Що б ви не робили, ви чи ваші батьки, ви були ангелами; а переможені, чи їхні діти, — демонами. Біль принесеного в жертву народу; агонія розлучених родин, кров полеглих і убитих в обох таборах, безмежні страждання розтерзаної Іспанії... яку було зведено до мізерного стану бундючної і примітивної офіційної кінокартини про добрих і поганих. Ще й через це ти не вагався, роблячи той жалюгідний трюк з вашого кепського кіна..., бульварного роману, на який ви перетворили іспанську трагедію..., щоб зробити з моєї жалюгідної трагедії буржуазної сеньйорити ще один бульварний роман. (Дивиться на свої руки з обох боків). Як це гидко. Як це мене гнітить. (Поки вона говорить, дон Хорхе розкриває своє обличчя, підводиться і йде до них. Його уявна присутність посилює пригніченість Хуана Луїса).
ХУАН ЛУЇС (не дивлячись на дружину): Я тебе обожнював. Визнаю: в атмосфері тріумфу і привілеїв, в якій я виріс, мене привчили до поганого... Я давно це зрозумів і через це змінився.
ХУЛІЯ (з глибоким смутком): Якби ти змінився, ти б зізнався мені в тому, що зробив.
ХУАН ЛУЇС: Я б тебе втратив!
ХУЛІЯ: Ти втратив мене, коли зробив ту підлість. Відтак ти зруйнував своє життя, моє і Ферміна. І нема на це ради, хоча Крістіна думає, що якусь має. (Її голос тремтить). Бо я також його вбила. (Він дивиться на неї стривожено). Так. Під охороною мого кохання... хто знає, чи не мав би він більше сили для опору... Ми удвох його вбили. (Відходить, похитуючись).
ХУАН ЛУЇС: Ні, Хуліє. Не картай себе... (Вона схлипує, закривши долонями перекривлене обличчя. Хуан Луїс встає і йде до неї. Дон Хорхе прослизає, щоб стати біля Хулії). Благаю тебе, не плач. (Бере її за руку). Послухай.
ХУЛІЯ: Не торкайся мене! (Випручується і, вмиваючись сльозами, йде до канапи і фотелів. Хуанові Луїсу в його обсесії здається, що це Дон Хорхе, легенько торкнувшись його дружини, спонукав її втекти. Видіння відразу ж мовчки стає позаду фотеля, до якого вона підходить).
ХУАН ЛУЇС: Глянь на мене. В моїй душі немає спокою, бо в мене є совість. Те, що я тобі зробив, є моїм постійним соромом. Але... визнай... коли затримали Ферміна, твоє кохання до нього було неглибоким... То була майже примха. І я це помітив. Ти була не з його світу, а з мого... (З незмірною ваготою вона сідає у фотель. Він робить кілька кроків до неї).
ХУЛІЯ: Як якась власність. Ти це хочеш сказати.
ХУАН ЛУЇС: Що?
ХУЛІЯ: Твій світ не повинен був мене втратити, я належала йому!
ХУАН ЛУЇС: Не кажи так.
ХУЛІЯ: І я дозволила себе купити.
ХУАН ЛУЇС (підходить ще ближче): Ні, Хуліє! Наш шлюб попри все був таїнством. І горе нам обом, що ми не зуміли освятитися ним...
ХУЛІЯ: Шлюб? Ти купив свою кохану і дуже добре заплатив. Та бачиш. Я не вміла удавати кохання до чужої людини, з якою лягала в ліжко. Я не була доброю курвою.
ХУАН ЛУЇС: Хуліє, така мова неподобна!
ХУЛІЯ (у гніві підводиться. Дон Хорхе лишається непорушним): Я знаю, що кажу! Двійко дуже порядних і дуже шляхетних молодят одружилися. Але він був лицеміром, а вона повією. Зрештою, обоє з одного світу... Так... Зі світу Хінеса Пардо.
ХУАН ЛУЇС (схиляє голову і шепоче): Господи, просвіти її.
ХУЛІЯ: Він мене вже просвітив. Я боялася розділити сповнене небезпек життя Ферміна і тепер знаю, що повірила вам, бо хотіла повірити. А потім наше зручне життя вислизнуло нам з тобою із рук, наче пісок. Роки достатку, розваг, рулетки чи бінго... Пустота. З якої мені вже несила вийти... Вже неможливо нічого змінити.