[ХУЛІЯ: Не цікавить мене його політика.
КРІСТІНА] (совається по дивану, щоб наблизитися до неї): [А та, що не його?]
ХУЛІЯ (сміючись): Не намагайся мене навернути, Тіно. Всяка політика — це ошуканство. [І його, і твоя...] Хоча дехто з вас займається нею щиро.
КРІСТІНА: Від скількох людей правиці я це чула?
ХУЛІЯ: Я не належу до правиці.
КРІСТІНА: Належиш, ясна річ. Через своє становище, бо твій чоловік є правим [, через те, що маєш привілеї, яких інші не мають... Так легко зневажати політику, але, зневажаючи її, ти також нею займаєшся]. Я знаю багатьох таких жінок. Поки вони грають у покер і зневажають політику, їхні чоловіки роблять політику, необхідну для того, аби вони й далі могли грати в покер.
ХУЛІЯ (роздосадувана): Ти несправедлива [і сувора до мене], Тіно. [Я знаю ці аргументи, однак вони мене не переконують, бо є примітивними.] Бідний чи багатий — увесь світ грає в покер чи в що б там не було!
КРІСТІНА: Навіть я інколи, чому ж ні? [зрідка, бо треба стільки зробити, що не можна втрачати часу.] Кілька песет, подекуди, які тебе ні збагатять, ні розорять, якщо програєш... Це не якісь шалені гроші.
ХУЛІЯ: Яка дурниця! (Встає і проходжується). Ті шалені гроші, на які, на твою думку, граємо ми...
КРІСТІНА: Щодня.
ХУЛІЯ: Та хоч би й щодня! Вони також нас ані збагачують, ані збіднюють.
КРІСТІНА: Можливо. Все відносно. Але скільки політики, аби оберегти ці статки і це тринькання, га?
ХУЛІЯ (знервована і збуджена): Ти називаєш мене спільницею? Ти ж сама бачиш, як мало мені прислужилося бути серед привілейованих.
КРІСТІНА: Це ще одна причина, щоб ти ставила собі питання. Хіба тебе не обходять ті жахіття, що відбуваються?
ХУЛІЯ: А що відбувається? Те саме, що завжди. Всі роблять те, що їм хочеться, і нічого не зміниться.
КРІСТІНА: І це я не раз чула від прибічників політики: що нічого не зміниться.
ХУЛІЯ: Тіно, ти мене ображаєш! І змушуєш думати, чи не помилилась я, попрохавши тебе про допомогу!
КРІСТІНА: Як добре все йде! Ти бунтуєш. Ти починаєш жити.
[ХУЛІЯ (хапає іншу цигарку і закурює): Ти з мене кепкуєш?
КРІСТІНА:] Ні. Але [зверни увагу на дещо цікаве:] двадцять років тому ти не думала так зле про політику.
ХУЛІЯ (сумно): Двадцять років тому я нічого не думала [: я була не здатна думати]. І так сталося, що я навчилась думати. (Випускає великий клубок диму). Почала вчитися саме тоді.
КРІСТІНА: Поринути в печаль не означає навчитися думати.
ХУЛІЯ: Я волію печаль, аніж брехню.
КРІСТІНА: Боротьбу за справедливіше майбутнє ти називаєш брехнею? Не варто відвертатися від проблем, які нам досаждають, Хуліє. Проблеми країни є також твоїми. (Похмуро). Тебе зовсім не турбує, наприклад, що терористична діяльність не припиняється?
ХУЛІЯ: Як лівих, так і правих. І нема на це ради.
КРІСТІНА: Іншого разу поговоримо про раду, [бо якась має бути]. І не думай, що я тішу себе ілюзіями! [В моєму віці] я, на жаль, знаю, якими бевзями бувають наші. Нетерплячість, пристосуванство, сектантство... Одне слово, незрілість, про сприяння якій добряче потурбувався попередній режим... Але зараз конче треба зрозуміти, що розгул тероризму може спонукати до фашистського путчу.
ХУЛІЯ (сідає біля телефона): Хуан Луїс каже, що нинішня ситуація є незворотною.
КРІСТІНА: Якщо він хоче сказати, що незмінною, то помиляється, бо все змінюється. І завжди можливий державний переворот, який знову принесе нам трагічні роки. (Вона встає і поволеньки йде в її бік). Знають вони це чи ні, але це саме те, чого домагаються терористи. Містика у них в крові: це якась жахлива... контрреволюційна хвороба. (Підходить до неї). Ти знаєш, що побоюються ще одного неминучого теракту?
ХУЛІЯ: Справді?
КРІСТІНА: Лівиця здобула місця в конгресі і в муніципальних радах. Щораз важче урядувати без неї. Щоб залякати країну червоним жупелом, будуть нові теракти, [а потім вину за них скинуть на лівицю.] (Сідає біля неї). Гадаю, все це тебе непокоїть.
ХУЛІЯ: [Можливо. Але й не захоплює], ні. На жаль.
КРІСТІНА: Хуліє, зацікався політикою, дитиною чи псом, але реагуй! Живи!
ХУЛІЯ (стривожена запалом подруги): Ти мене доведеш до сліз.
КРІСТІНА: Пробач. Іноді я дуже незграбна. (Хуан Луїс заходить через двері, що ліворуч).
ХУАН ЛУЇС (експансивно): [Добридень!] Я вам не заважатиму?
ХУЛІЯ: Ні. Посидиш з нами? (Підводиться і йде, щоб сісти в одне з крісел м’якого меблевого гарнітура).