— Бо Шмід став жертвою вбивці куди спритнішого за всю поліцію Біля чи Нойєнштадта, — заперечив Тшанц.
— Чому ви так гадаєте?
— Я нікого не підозрюю. Але людина, що вбила Шміда, викликає в мене пошану, коли тільки пошана тут доречна.
Берлах сидів незворушно і слухав, та врешті стенув плечима:
— І ви, Тшанц, хочете спіймати людину, що викликає у вас таку пошану?
— Сподіваюся спіймати, комісаре.
Вони знову замовкли, чекаючи. Зненацька ліс із боку Твана заяснів. Якийсь лімузин мчав до Ламбуана, кинув на них два яскравих пасма світла і щез у пітьмі.
Тшанц увімкнув мотор. Ще дві машини промчали повз них — великі, темні, повні людей. Тшанц рушив за ними.
Ліс кінчився. Вони проминули якийсь ресторан, на його рекламу падало світло з розчинених дверей, проминули кілька селянських будинків, а попереду й досі мигтіли вогні підфарників останньої машини.
Вони досягли широкої долини Тессенберга. Небо проясніло, на ньому велично сяяли Вега на заході, Капела на сході, Альдебаран і полум’янистий Юпітер.
Дорога завернула на північ, перед ними постали темні обриси Шпіцберга й Хасерала, а коло підніжжя мріли вогники — села Ламбуан, Діссе та Нодс.
Нараз автомашини завернули ліворуч, на якийсь путівець, і Тшанц загальмував. Опустивши скло, він висунув голову. Серед поля невиразно вимальовувався будинок, а навколо нього — тополі. Перед освітленою брамою машини спинилися. Залунали голоси, тоді всі увійшли в дім, і стало тихо. Світло над брамою згасло.
— Вони більше нікого не чекають, — сказав Тшанц.
Берлах вийшов із машини. Приємно було подихати холодним нічним повітрям. Він стояв і дивився, як Тшанц виводить машину правими колесами на траву, бо дорога на Ламбуан була дуже вузька. Нарешті Тшанц теж вийшов з машини, поставивши її осторонь.
Вони подалися до будинку путівцем, глинястим і мокрим. Тут теж пройшов дощ. Будинок був обведений невисоким муром із брамою, вже замкненою. Вони заглянули крізь її іржаві ґрати, що стриміли вище муру.
Сад був уже голий, а між тополями причаїлися, наче великі звірі, лімузини; ніде не блимало світло, все здавалося порожнє, безлюдне.
У темряві вони ледве завважили, що посередині ґратчастої брами прикріплено дошку, певне, якусь вивіску.
Мабуть, з одного боку вона обірвалася, ба висіла криво. Тшанц присвітив кишеньковим ліхтариком, якого захопив, виходячи з машини. На дошці була виписана велика літера «Г».
Знову вони стояли в темряві.
— Бачите, — сказав Тшанц, — моє припущення було слушне. Я стрельнув навмання, а поцілив влучно. — І, задоволений, він попросив: — Пригостіть мене сигарою, комісаре, я її заробив.
Пригощаючи його сигарою, Берлах мовив:
— Тепер нам ще треба дізнатися, хто криється за літерою «Г».
— Це не проблема: Гастман.
— Звідки ви знаєте?
— Я переглянув телефонну книжку. В Ламбуані телефони мають тільки два абоненти на «Г».
Берлах здивовано всміхнувся, тоді спитав:
— А може, то другий «Г»?
— Ні, другий — Господарство жандармерії. Чи ви гадаєте, що жандармерія може бути причетна до вбивства?
— Усе можливе, Тшанц, — відказав старий.
Тшанц запалив сірника, та насилу прикурив сигару? бо над долиною бурхав вітер, люто розгойдуючи високі тополі.
— Я не можу збагнути, — дивувався Берлах, — чому поліція Ламбуана, Діссе та Ліньєра досі не натрапила на Гастмана, адже його дім стоїть просто серед поля, на видноті; коли там збирається товариство, цього ніяк не можна приховати, навпаки, це впадає в око, та ще в такому невеличкому закутку посеред Юри.
Тшанц відповів, що пояснити цього він теж не може.
По тому вони надумали обійти будинок і розійшлися врізнобіч.
Тшанц зник у пітьмі, і Берлах зостався сам. Він пішов праворуч, піднявши комір пальта, бо тремтів з холоду. Знову у животі щось давило і проймало гострим болем, аж холодний піт зросив йому чоло. Старий тримався муру й завернув за ним ліворуч. Будинок і звідси був зовсім темний.
На мить Берлах спинився, прихилився до муру, глянув на вогники Ламбуана на узліссі, тоді рушив далі. Мур знову завертав, тепер на захід. Задня частина будинку була освітлена, з вікон другого поверху линуло яскраве світло. Чулися звуки роялю, і комісар, прислухавшись, упізнав: грали Баха.
Він пішов далі. За його розрахунком, десь уже мав зустрітися Тшанц, і він напружено вдивлявся в залляте світлом поле, та все-таки запізно помітив у кількох кроках од себе собаку.
Берлах добре знався на тваринах, але такого величезного страховиська зроду не бачив. Він не встиг добре роздивитися, помітив тільки темний обрис на тлі освітленого клаптя землі. Собака був такий жахливий, що Берлах завмер на місці. Він бачив, як тварюка повільно, наче ненароком, повернула голову і вп’ялася в нього круглими, світлими і водночас порожніми очима.