Несподіваність зустрічі з могутньою твариною та її дивовижний вигляд спаралізували Берлаха. Холодний розум йому не зрадив, тільки старий немов забув, що треба боронитися. Він дивився на тварину без страху, так, ніби заворожений. Так завжди заворожувало його Зло, велика загадка, що її розв’язати владно вабило його знов і знов.
І коли пес раптом стрибнув, кинувся на нього величезною тінню, — дуже, кровожерне чудисько, що вирвалося на волю, — Берлах упав, збитий оскаженілою, лютою тварюкою, і тільки, боронячись, підвів ліву руку, просто в собачу пащу, але не закричав нажахано, ба навіть не зойкнув, настільки все здалося йому природне, відповідне законам цього світу.
Та перш ніж тварина встигла пошматувати руку, засунуту їй у пащу, старий почув ляск пострілу, величезне тіло смикнулось, і тепла кров ринула йому на руку. Пес був мертвий.
Важке тіло давило на Берлаха, він провів рукою по ньому, по рівній, спітнілій шерсті. Тоді важко підвівся, здригаючись, і витер руку об ріденьку траву. Підбіг Тшанц, ховаючи револьвер до кишені плаща.
— Ви не поранені, комісаре? — спитав він, недовірливо глянувши на його розідраний лівий рукав.
— Ні, собацюра не встиг укусити.
Тшанц нахилився і повернув голову тварини до світла, яке відбилося в мертвих очах.
— Ікла як у справжнісінького хижака, — сказав він, здригнувшись. — Він би вас роздер, комісаре.
— Ви врятували мені життя, Тшанц.
— Хіба ви не носите зброї? — поцікавився той.
Берлах торкнув ногою нерухому тварину і відказав: — Лише зрідка.
Вони замовкли, дивлячись на мертвого собаку, що лежав на голій брудній землі. Біля їхніх ніг розпливалася велика чорна калюжа — зі псової пащі темним струменем юшила кров.
Отямившись, вони побачили, що довкола них картина змінилася. Музика урвалась, яскраві вікна були розчинені навстіж, і з них визирали люди у вечірньому вбранні. Берлах і Тшанц перезирнулися — їм було неприємно стояти, наче перед судьбищем, і це тут, серед забутої Богом Юри, у чорта на рогах, сердито подумав комісар.
У середньому з п’ятьох вікон стояв, осторонь інших, якийсь чоловік. Напрочуд виразним, лунким голосом він. спитав, що вони там роблять.
— Поліція, — спокійно відповів Берлах і додав, що їм доконче треба поговорити з паном Гастманом.
— Дивно, — сказав чоловік, — невже, щоб поговорити з паном Гастманом, знадобилося вбивати його собаку? І взагалі саме тепер він має бажання і нагоду слухати Баха. — По цій мові чоловік, не кваплячись, упевнено зачинив вікно; говорив він теж спокійно, ба навіть байдуже.
З вікон почувся галас, до них долинули вигуки: «Нечувано!», «Що ви скажете, пане директор?», «Ганебно!», «Неймовірно, пане радник, поліція!» Згодом люди відійшли, вікна одне за одним позачинялись, і навкруг запала тиша.
Берлах і Тшанц не мали іншої ради, як вертати назад. Біля брами на них хтось чекав. Вони побачили постать, що збуджено бігала туди й назад уздовж брами.
— Світіть, мерщій! — прошепотів Берлах Тшанцові.
Сяйнув промінь кишенькового ліхтарика, і вони побачили чоловіка в ошатному вечірньому вбранні з повним, обрезклим, але характерним обличчям. На одній руці в чоловіка виблискував важкий перстень.
За ледве чутним Берлаховим наказом світло згасло.
— Хто ви такий, до біса? — загорлав товстун.
— Комісар Берлах. А ви — пан Гастман?
— Я — національний радник фон Швенді, полковник фон Швенді. Якого дідька вроїлося вам у голову тут стріляти?
— Ми провадимо слідство і хочемо говорити з паном Гастманом, пане національний радник, — спокійно пояснив Берлах.
Та національного радника нелегко було заспокоїти.
— Ви сепаратист, чи що? — люто ревнув він.
Берлах надумав скористатися його іншим титулом і обережно пояснив, що пан полковник помиляється, їх не цікавить питання сепаратності Юри.
Та не встиг Берлах доказати, як полковник розлютився ще дужче за національного радника. Ага, виходить, комуніст, визначив він. Під три чорти, він, полковник, нікому не дозволить стріляти, коли грає музика. Він забороняє будь-яку демонстрацію проти західної цивілізації. Швейцарська армія може хутко дати тут лад!
Національний радник вочевидь заплутався, тож Берлахові довелося самому давати лад.
— Тшанц, слова пана національного радника не слід заносити до протоколу, — підкреслено мовив він.