— Чогось ви надто блідий, мосьє Арнольфе, — сказала Жоржетта, коли він якось знову зайшов до них (над стойкою, над пляшками з горілкою і лікерами тепер висів портрет Фаркса у рамці з едельвейсів). — Маєте якийсь клопіт?
Вона налила йому чарку перно.
— Тепер усі п’ють молоко, — пробурмотів Архілохос. — І велодрузі, і навіть ваш чоловік.
— Нема ради, — сказав Огюст, вбраний, як завжди, в жовту майку велогонщика; розтираючи свої голі ноги, він пояснив: — Уряд знову провадить антиалкогольну кампанію. А до того ж я все-таки спортсмен.
Архілохос помітив, що Жоржетта відкриває пляшку мінеральної.
«І вона теж», — сумно подумав він.
Уночі, коли вони з Хлоєю лежали в своєму ліжку під балдахіном з пурпуровими завісами, а в каміні горіли, потріскуючи, дрова, Архілохос сказав:
— Нам непогано живеться в цьому невеличкому замку; наші пожильці всім задоволені, вони спокійно доживають тут віку, я не хотів би скаржитись, але вся ота доброчесність, яка вщерть заповнила наше життя, вже не дає мені дихати. Часом мені здається, що я обернув увесь світ у свою віру, а він обернув мене в свою, врешті вийшло так на так, і все було намарне.
Хлоя трохи підвелася.
— Я увесь час згадую ті напівзруйновані стіни у нас на батьківщині, — сказала вона. — Коли я тоді загреблася в пісок, щоб тебе приємно здивувати, і лежала там, стежачи у вранішніх сутінках за шулікою, що кружляв над руїнами, я раптом відчула під собою щось тверде, немов дві кам’яні півкулі.
— Богиня кохання! — вигукнув Архілохос і зіскочив із ліжка.
Хлоя теж підвелася.
— Треба конче шукати богиню кохання, шукати завжди, — прошепотіла Хлоя. — Інакше-бо вона нас покине.
Вони тихенько вбрались і спакували валізи.
Коли наступного ранку, годині об одинадцятій, Софі довго, але даремно стукала у двері опочивальні, а потім увійшла туди в супроводі зляканих пожильців, кімната була порожня.
Кінець другий
Переклала Катерина Гловацька