Дюрренматт вніс свою лепту, як завжди, оригінальну: наділив Берлаха раковою пухлиною і спонукав діяти мало не на порозі смерті. Це кидає на «Суддю та його ката» і «Підозру» додаткову тінь, романтичну і гротескну. Вона перетворює Берлаха на гіганта, рівновеликого Злу, з яким він бореться. Якось непомітно стіни бернських приймалень розчиняються в мороці, і на голій землі залишаються двоє — Гастман і Берлах, Злочинець та його Суддя.
Якось Берлах розпитував про Гастмана одного письменника, і той сказав: «Коли я називаю Гастмана поганою людиною, то тільки тому, що він робить добро так само з примхи, з настрою, як і зло, а н-а зло він безперечно здатний. Він ніколи не чинить лихого, аби чогось домогтися, на протилежність злочинцям, що діють заради грошей, заради жінок чи влади. Його злочини безглузді, можливо, через те, що він однаково здатний на добро й на зло, все залежить тільки від випадку.
— Ви так міркуєте, наче це математика, — заперечив старий.
— Це і є математика».
Це дуже важливе місце проливає світло на характер гри, яка живить дюрренматтівський роман. Перший гравець — Гастман. За незапам’ятних часів у Константинополі він побився об заклад з молодим поліцейським офіцером Берлахом, що той не зуміє віддати його під суд за злочин, вчинений у всіх на очах. Відтоді Берлах полює на Гастмана. Полювання і самого Берлаха робить гравцем: він користується вбивцею Шміда, лейтенантом Тшанцем, щоб, нарешті, розквитатися з Гастманом.
«Підозра» багато в чому схожа на дюрренматтівського детективного первістка. І не тільки тому, що і в цій повісті головний герой — комісар Берлах. Ще суттєвіше, що він і тут змагається із страхітливою еманацією Зла, лікарем-садистом Емменбергом, до того ж веде своє слідство цілком приватно. Його опора — доктор Гунгертобель, який діяв ще в «Судді та його каті», злиденний журналіст-фанатик Фортшіг і передусім єврей-гігант Гуллівер, що ніби з’явився сюди з якогось готичного роману.
Атмосфера страхіть і жахів згущується, — особливо, з проникненням Берлаха в клініку «Зонненштайн», цей комбінат катувань, де панує страховисько Емменбергер. Та, дивна річ, саме на такому тлі якось блідне сам Берлах. Він уже не велетень, наділений диявольською проникливістю і диявольською винахідливістю. Емменбергера викрито завдяки випадку і допомозі Гунгертобеля з Гуллівером; так що Берлаху майже нічого робити. Єдина його самостійна акція (від’їзд до емменбергерівської клініки) мало не завершилась поразкою і загибеллю. При цьому він ризикував не тільки власним життям, а й життями Гунгертобеля і Фортшіга. Останній загинув, а Гунгертобеля і самого Берлаха врятувало тільки несподіване втручання Гуллівера. Та й тут чималу роль відіграв випадок: що сталося б із Гунгертобелем, якби в усьому слухняний Емменбергеру вбивця-карлик не сидів колись з Гуллівером в одному концтаборі?
Важко сказати, чи трансформація комісара Берлаха була наслідком свідомої переоцінки, чи це вийшло ніби само собою. Адже він у «Підозрі» лежачий, недавно прооперований хворий. Але через п’ять років у «Обіцянці» Дюрренматт справді поламав і вивернув навиворіт старий сюжет. Недарма книжка має підзаголовок «Реквієм детективному жанрові».
Декому здається, що це слід розуміти як критику, як розчарування Дюрренматта тими легковажними заняттями, на які він нібито марнував час на початку 50-х років. Хоча якщо Дюрренматт і не написав після того жодного цілком детективного роману, то зовсім не тому, що написав «Обіцянку». Бо це не критика, а спроба запустити отару модель по-новому, або, ще точніше, використати енергію, яка вивільняється при експериментальному її руйнуванні.
Перша заповідь жанру, яку Дюрренматт порушив у «Обіцянці», — непотрібність, навіть недопустимість емоційного вжиття в сюжет. На відміну від Едгара По у «Вбивстві на вулиці Морг» він не прагне остудити читацьке обурення, поменшити жах, відвернути кримінальними загадками, які, здається, неможливо розв’язати. Навпаки, він пробуджує в нас гострий біль, відразу, жаль. Ми приголомшені так само, як і головний герой, комісар Маттеї, який пообіцяв убитим горем батькам знайти ґвалтівника і зробив ці свої пошуки метою життя.