Звичайний, безликий обиватель виявляється обачним убивцею, кровожерним хижаком ділових джунглів. Але щоб викрити такого Трапса, його треба захопити зненацька, приспати його інстинкт самозбереження неофіційністю дії, достатком їжі, міцністю вин. Іншими словами, треба створити умови неординарні, штучні, експериментальні, які в усіх значеннях цього слова являють ситуацію гри. Бо тільки вона здатна стати ситуацією провокуючою. І все це врешті-решт продиктовано самою дійсністю, конкретною дійсністю світу, в якому живе Дюрренматт.
«Драма Шиллера, — сказано в його уже цитованих «Проблемах театру», — так, як і грецька трагедія, була можлива тому, що мала справу з видимим світом із справжніми діями держав. У мистецтві зображається тільки те, що збагненне. А сучасна держава чуттєво незбагненна, анонімна, бюрократична... Сучасний світ легше показати через маленького спекулянта, канцеляриста, чи поліцейського, ніж через бундесрат чи бундесканцлера... Держава втратила свій образ... Сили сьогоднішнього світу, треба думати, образно відтворювані тільки там, де вони вибухають...»
Підзаголовок оповіщає: «Одна з іще можливих історій». За Дюрренматтом, історії «можливі» — це якраз ті, що «вибухають». Тепер нам (сказано у своєрідному вступі до повісті) «більше не загрожує ні Бог, ні покара, ні доля, як у п’ятій симфонії, самі лише нещасливі випадки на дорогах, прориви дамб через неточні конструкції, вибух заводу атомних бомб, викликаний неуважним лаборантом, погано закритий чан з бактеріями. В цей світ аварій веде наш шлях, на його запилюжених узбіччях поряд із стендами, що рекламують взуття фірми Баллі, «студебекери», морозиво і пам’ятники жертвам катастроф, трапляються ще історії, де в звичайній особистості раптом проглядає людство, дрібна подія виростає до загальної, виявляються правосуддя і справедливість, можливо, навіть, милосердя, випадково спіймане, відображене у моноклі п’яного».
Коли вранці старі прокралися до кімнати гостя, щоб тихенько покласти йому на ліжко складений ними вночі блазнівський смертний вирок, вони з жахом заніміли на порозі: «У віконній рамі висів Трапс, нерухомий темний силует на тьмяному сріблі неба, серед важкого духу троянд, так укінчено, без вороття, що прокурор, у моноклі якого відбивався вже могутній ранок, спершу ковтнув повітря, а тоді, безпорадно сумуючи за своїм втраченим другом, болісно вигукнув:
— Альфредо, мій добрий Альфредо! Та що ж ти, на ласку божу, вигадав! Ти ж зіпсував нам найкращу вечерю!»
Це і є «одна з іще можливих історій», в ході яких гра стає життям і навіть смертю, а випадкове осідає у вигляді найфундаментальніших законів людського буття. І це апофеоз дюрренматтівської прози, який увібрав у себе всі її цілі і всю її художню досконалість. Хоча «Аварія», як уже мовилося, написана 1956 року, завдяки їй набуває істинного значення не тільки дюрренматтівська проза, створена до неї, але й та, що створена згодом. Наприклад, роман «Правосуддя», розпочато ще в 1957 році. Сподіваюся, читачеві цієї передмови він буде зрозумілий і без спеціального коментаря. Там є все, про що я писав у зв’язку з Дюрренматтом-драматургом і прозаїком: і авантюри, і трупи, і гра випадковостей, і готовність щоразу все брати назад, все вивертати й переінакшувати, але й прагнення справедливості, надія на те, що людина відшукає її і буде гідна своєї знахідки.
Д. ЗАТОНСЬКИЙ
СУДДЯ ТА ЙОГО КАТ
Тванський поліцейський Кленін натрапив уранці третього листопада тисяча дев’ятсот сорок восьмого року на блакитний «мерседес», що стояв край дороги до Ламбуана — одного з тессенберзьких селищ — саме там, де вона виходить із лісу, що вкриває Тванську ущелину. Як буває пізньої осені, все довкола повивав туман. І Кленін уже проминув був машину, та враз надумав повернутися. Проходячи повз «мерседес», він мигцем побачив крізь запітнілі шибки, що водій сидить, схиливши голову на кермо.
Як людині розважливій, Кленінові передусім спало на думку, що водій п’яний. Поліцейський поклав собі поставитися до нього не по-казенному, а по-людяному. Тож він підійшов до автомашини з наміром збудити незнайомого, відвезти його до Твана і в готелі «Ведмеді» нагодувати супом та чорною кавою, аби той протверезів; бо п’яним заборонено водити машину, але спати в ній на узбіччі вільно кожному.