Нарешті вступив у розмову і генерал:
– Дозвольте запевнити панство, що армія її величності цариці-матінки готова кинутися в бій з ворогами на перший заклик імператриці. Ми за лічені дні зможемо змести опір повстанців і захопити Правобережжя.
Всі знову притихли, лише було чути, як черговий шар після удару фаворита покотився по столі і упав у лузу.
– Чудовий удар, чи не так, панове?
Його не чули.
– Панове, ми не передбачили одного, – встряв у розмову прокурор. – А якщо тамтешні мужики, з наступом наших військ, ударять їм у спину. Якщо православні захочуть лишитися з поляками, налякавшись нас. Ото був би скандал: проти нас виступили ті, кого ми прийшли захищати!
Князь замислився.
– Навряд, але все може статися. Ті черкаси – люди буйні. Думаю, щоб забезпечитися, пошлемо їм грамоту. Пообіцяємо свободу, підтримку, ще щось…
Тут у розмову вступив граф.
– Осмілююся запропонувати достойного кандидата, якому можна вручити грамоту і який розповсюдить її серед тамтешнього населення. Це ігумен одного православного монастиря на пограниччі. Звичайно, війська за собою він не поведе, але ті розбійники його дуже поважають. Він уже кілька років добивається рівноправ’я православних з католиками. Шляхта давно уже полює за ним, монастир кілька разів піддавався наїздам, але ігумен ніяк не може заспокоїтися. Два роки тому він був у Петербурзі. Її величність приймала й відпускала його з великими почестями.
На більярдному столі залишилося зовсім мало шарів після того, як фаворит закотив у лузу ще один. Склалося враження, що Григорію було байдуже до розмови своїх товаришів, та раптом він встряв у дискусію:
– Імператриця ніколи не видасть грамоти для чужого народу. Це суперечить всім мирним договорам і трактатам. Крім того цей ігумен вважається там політичним злочинцем.
Присутні переглянулися. Губернатор знайшовся першим.
– Але ж на цій грамоті не обов’язково повинна стояти печатка чи підпис її величності. Тамтешнім малоросам і того вистачить, а ми, у разі якого скандалу, зможемо усе заперечити. Так, мовляв, і так, ігумен усе вигадав.
– А для більшого ефекту грамоту можна вилити з золота або викарбувати золотими буквами. Тоді мужики повірять, що її справді видала імператриця. – Губернатора підтримав граф.
Усім це сподобалося.
– Добре, – заговорив князь, – задум хороший. Отже підсумуємо. На майбутньому варшавському сеймі наш посол має активно захищати права православного населення, тиснути на короля і на сейм, щоб прийняти трактат, який спровокує магнатерію і вище католицьке духовенство. Озлоблені магнати почнуть бунтувати, своєволити. Король Понятовський попросить у її величності допомоги і ми введемо наші війська на Правобережжя. Перед тим пошлемо ігумену з того прикордонного монастиря «золоту грамоту». Він переконає місцеве населення перейти на наш бік. Якщо все пройде добре, то ми візьмемо під свій вплив велику територію Правобережжя. Коли ні – зможемо легко викрутитися, вмити руки. По-моєму, план чудовий.
– Згідний з вами, ваша світлосте, – погодився прокурор. – Залишається тільки узгодити деякі дрібниці.
– Які саме? – спитав князь.
– Хто, де і коли передасть ігумену ту грамоту?
– А просто у Варшаві…
Тим часом фаворит закотив останній шар.
– Здається, панове, я виграв.
Князь посміхнувся.
– А мені здається – ми скоро усі виграємо. Для цього у нас є усі засоби: гроші, влада, військо. Правобережжя має бути наше, а тамтешні православні мають опинитися під нашим крилом, жити і трудитися для слави Російської держави.
На якусь мить запала мовчанка, проте її порушив фаворит.
– Ми не обговорили найважливішого. Внаслідок цієї комбінації у наших руках можуть опинитися величезні земельні наділи Правобережжя й Запоріжжя.
– Запоріжжя? – перепитав прокурор.
– Так, а що? Як будемо вже на польській Україні, то за одно вже й ліквідуємо Запоріжжя.
– На якій підставі? – не второпав сам князь.
– Підстав може бути вдосталь, якщо тільки захотіти – хто може стримати російського ведмедя?
Про це ще ніхто з присутніх не думав, та ідея їм сподобалася.
– Можна спробувати, – мовив князь.
– Отож, – продовжив фаворит. – Якщо у наших руках опиняться такі величезні земельні наділи, то пропоную їх зараз же розділити, щоби уникнути в майбутньому можливих конфронтацій.