Дехто з авторів уважає, що у скіфів протягом тривалого часу зберігався самосуд, закріплений інститутом кровної помсти[76]. Але ця думка ґрунтується лише на не цілком певному свідченні Геродота (Herod., IV, 65). Тому таке припущення нині піддано прискіпливому розбору та заслуженій критиці[77].
Виконання призначеного судом покарання найчастіше покладалося на заінтересованих приватних осіб, а у деяких випадках, якщо справа зачіпала інтереси царя чи його намісників, — на осіб, призначених судом. Смертна кара мала зазвичай кваліфікований характер. Із наративних джерел відомі такі її різновиди, як страта через відрубування голови або спалення живцем (Herod., IV, 69). Існували й калічницькі покарання. До злочинців також могло застосовуватися вигнання. Діти осіб, які вчинили злочини проти царя, каралися за принципом об’єктивного зобов’язання — без наявності об’єктивної сторони злочину. При цьому «…усіх синів він (цар)…вбиває, але дочок не чіпає» (Herod., IV, 69). Геродот наводить також свідчення й про наявність майнових покарань, які застосовувалися як основні, так і додаткові. Так, «гадателі» за жеребом поділяли між собою майно особи, страченої за звинуваченням у порушенні клятви (Herod., IV, 68).
Система органів, які разом з іншими функціями реалізовували судові повноваження, у скіфських ранньодержавних утвореннях була, вочевидь, такою ж нескладною, як і в усіх кочових народів. Вона складалася з голови держави, наближених до нього осіб — слуг та виконавців, кількох правителів, що призначалися над певними територіями чи родоплемінними групами, яким були, у свою чергу, підпорядковані старшини (старійшини), що обиралися родами або родовими підрозділами. У певних випадках судовий розгляд справ міг здійснюватися радами старійшин, які користувалися значним впливом. Оскільки у своїй основі державний апарат ґрунтувався на принципі всемірного використання родової та племінної структури, різноманітні справи, ймовірно, могли розглядати і народні збори (зібрання скіфських воїнів-общинників). Але й тут, безперечно, головну роль відігравали військові керівники, вожді різного рівня, передусім — «царі», які очолювали скіфське військо під час походів. Особливою своєрідністю Скіфії у ранній час було те, що владу, зокрема й судову, в ній було поділено між двома, а згодом — між трьома царями, які походили, судячи з генеалогічного переказу, з одного царського роду.
Отже, маємо достатні підстави вважати, що судова влада у скіфському суспільстві досягла відносно значного, як для ранньодержавного утворення, рівня розвитку та виконувала, принаймні частково, своє найголовніше завдання — здійснення правосуддя.
2.4. Судочинство та судові органи в античних державах Північного Причорномор’я
В античну епоху, яка хронологічно охоплює період понад тисячу років, на території півдня сучасної України існували держави Ольвія, Херсонес, Тіра, Боспор, що були тісно пов’язані з найрозвиненішими країнами того часу: Грецією, Понтійським царством, Римською та Східно-Римською імперіями.
Грецькі міста і поселення на північному березі Чорного моря виникли на одному з останніх етапів Великої грецької колонізації VIII–VI ст. до н. е., яка значно розширила межі античного світу. Поліси, що утворювалися, могли складатися лише з одного населеного пункту або ж становили систему з міста та оточуючих його сіл. Найчастіше під терміном «поліс» (πολις) розуміється античне грецьке місто-держава, зазвичай з республіканською формою правління, і водночас його громадянська община, до складу якої входили повноправні громадяни. За Арістотелем «поліс є спілкою вільних людей». На думку давніх греків архаїчного та класичного періодів, поліс — типово грецька та найвища форма державної організації. Арістотель, говорячи у «Політії» про розміри полісу, доходить висновку, що як населення, так і територія полісу, повинні бути «легко оглядуваними». Ця особливість полісу є важливою, оскільки в ньому можлива лише «пряма демократія», у підґрунті якої лежить принцип суверенітету народних зборів. Херсонес, Ольвія, Тіра за формою правління були республіками. Водночас на території східного Криму близько 480 р. до н. е. деякі розрізнені грецькі колонії об’єдналися навколо найрозвиненішого з полісів — Пантікапея, заснованого близько 580–570 рр. до н. е. на Керченському півострові. Тут поступово утвердилася монархія[78].
Судочинство, яке за часів античності перебувало на початковій стадії свого розвитку, у державах Північного Причорномор’я було побудовано загалом за моделлю, близькою до афінської, щоправда, з певними особливостями, зумовленими впливом місцевого звичаєвого права та законодавства. Доведений ученими факт входження деяких полісів (Феодосії, Гермонасси, Ольвії, Німфея) до Афінського морського союзу та матеріали, виявлені під час розкопок ольвійського дікастерію (δικαστηριον — суд), інші археологічні дані дають можливість цілком упевнено припустити, що основні риси процесуального права Афін і багатьох держав Північного Причорномор’я були значною мірою тотожними. А в елліністичний період, як зазначають дослідники, судочинство уніфікувалося в усьому грецькому світі.
76
Семенов-Зусер С. А. Родовая организация у скифов Геродота / С. А. Семенов-Зусер// Известия Государственной академии истории материальной культуры. — 1931. — Т. 9. — Вып. 1. — С. 31.
77
Орел В. Э. Об одном институте индоевропейского права. Опыт лингвистического комментария/ В. Э. Орел// Вестник древней истории. — 1986. — № 1. — С. 131.
78
Сапрыкин С. Ю. Боспорское царство на рубеже двух эпох / С. Ю. Сапрыкин. — М.: Наука, 2002. — С. 42.